Кілька секунд ми стояли мовчки, важко дихаючи й не відводячи очей одне від одного.

— Не треба так на мене дивитися, — прошипів Влад. — Я тебе попереджав щодо фокусів. Пам’ятаєш?

Він заштовхнув мене до кімнати й повернув ключ у замку.

— Боїшся за мою цнотливість? — із злістю прошипіла я й висмикнула руку.

Влад не відривав від мене погляду, а тоді повільно опустив очі до мого декольте.

— Боюся за власні мізки, — хрипко відповів він.

Він хотів мене. Я все-таки не могла до кінця розгадати Вишневецького. Але поруч із ним я втрачала глузд. Я мала до нього почуття.

Він схопив мене, пропалюючи поглядом наскрізь. Усі його м’язи напружилися до краю, а пальці лягли мені на шию, утримуючи на місці.

— Убити тебе хочеться, — процідив крізь зуби, трохи стиснувши пальці. А моє тіло пронизало дике збудження.

— Ти пив, — тихо сказала я, провела рукою по його волоссю й торкнулася щоки. — Не контролюєш себе?

Він нахилився до мене, торкнувшись чолом мого чола. Його погляд пом’якшав, а пальці вже ніжно гладили мою шию.

— Я не п'ю. Ніколи... Та в мене зараз немає, нафіг, жодного контролю. Усі гальма відмовили.

— Ревнуєш?

— До божевілля.

Він закрив очі, вдихаючи аромат мого волосся. Коли знову розкрив їх, я побачила, що вся його броня впала. Ігри скінчилися.

Влад знайшов мої губи й із якимось диким завзяттям накинувся на них, катуючи жорстким, владним поцілунком. Він утримував мене за волосся, дедалі сильніше притискаючи до стіни.

— З глузду сходжу від тебе. Зупини мене... маленька.

У двері постукали.

— Владе, я знаю, що ви там! — голос Маші зривався на вереск. — Негайно відчиняйте!

Вишневецький глухо вилаявся, а я тільки всміхнулася.

Він відчинив двері, і наречена вихором увірвалася до кімнати.  Вона дивилася на мене, на те, як я демонстративно поправляю волосся, а потім перевела погляд на Влада, на його прокушену губу, і замахнулася, щоб дати ляпаса, але Вишневецький перехопив її руку.

— Без драматичних сцен. Не тут і не зараз.

— Без сцен?! Ти... сучий сину! Ти весь цей час пудрив мені мізки! Ти й ця... ця... сучка! Ви... за моєю спиною!

Я посміхалася. Мене розважав похмурий погляд Вишневецького й круглі очі Маші, що ледь не вилазили з орбіт.

— Заспокойся, ми просто розмовляли. Тримай себе в руках.

— Правда? А хто тебе за губу вкусив?

Вона переводила погляд із мене на нього.

— Навіщо ви замкнули двері?

— Машо, іди до гостей, ти перебрала. Поговоримо, коли протверезієш. Нехай Павло викличе тобі таксі.

Вона раптом розплакалася й повисла в нього на шиї.

— Владусику... пробач мені, будь ласка.

Мене почало нудити. Я позадкувала до дверей, вийшла в коридор і наткнулася на Пашку.

— Ну що, Лізок, потрапила під роздачу?

Я кивнула, з гіркотою розуміючи, що вечір пішов коту під хвіст через дурну Машу й Вишневецького, який уперто чіплявся за їхні стосунки.

— Паш, виклич мені таксі, будь ласка. Хочу додому.

У цю мить двері кімнати з гуркотом розчинилися, і я почула істеричний вереск Маші:

— Побіжиш за нею — і більше ніколи не приходь! Ніколи, зрозумів, Владе?!

Я вийшла з будинку й попрямувала до таксі. Вишневецький наздогнав мене саме тоді, коли я збиралася сісти на заднє сидіння. Він смикнув мене за руку й потягнув до своєї машини. Мовчки відчинив переді мною дверцята.

Я сіла, закусивши губу. Серце калатало як шалене. Влад обернувся до мене, і я здригнулася від його погляду.

https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183