Знаєте це відчуття, коли читаєш сцену від неї і страшенно хочеш знати, що там думає він? От і в мене так))

Тому я написала ярмарок із 7 глави від нього. Чому він взагалі туди поїхав, що відчув, коли побачив Злату, і чому вибрав саме ту свічку.

ДАВИД

«А субота у вас робоча?»

Я питаю це вже в пальті, на порозі майстерні. Питання вилітає раніше, ніж я встигаю його затвердити. Востаннє зі мною таке було на комітеті.

У суботу на ранковій пробіжці я рахую.

Гаразд, Давиде. По черзі.

По-перше, у таблиці видно, скільки свічок продано. Не видно, як їх купують. Це аргумент.

По-друге, ризик мій. Свій ризик я перевіряю особисто.

По-третє, я бачив її над піччю, над банками, над холодною кавою, яку вона п'є мені назло. Усміхненою я бачив її один раз, у перший четвер. І всміхалась вона не мені.

Третій пункт я в аргументи не записую.

Пальто лишаю на вішаку. У пальті я куратор. Без пальта я просто людина на ярмарку. Різницю пояснити не можу, але вона є.

О пів на п'яту я вже біля парку і ще двадцять хвилин сиджу в машині. Тридцять вісім хвилин під її брамою, двадцять у машині. Прогрес.

Прилавок я шукаю носом. Мангали, глінтвейн, печені каштани, а крізь усе це, тонко, як нитка, кардамон. Іду за ним уздовж алеї, аж поки не бачу помаранчевий шарф, довгий і пухнастий. Сирена. А поруч вона.

Я зупиняюсь посеред алеї. Люди обходять мене з обох боків, а я стою.

Без олівця в пучку. Взагалі без пучка. Волосся розпущене, і гірлянди ще не горять, а воно вже світиться. Вона відкидає його з лиця тильним боком долоні, ніби руки досі думають, що вони в глині. Жодного фартуха. Кремова водолазка, спідниця в клітинку, високі чоботи. Я вперше бачу її не в робочому. Тут вона не постачальниця і не мій ризик, а просто дівчина на ярмарку. Куратор так на неї дивитися не мав би. Я дивлюсь.

Пакує комусь свічку: крафт, шпагат, листівка. Пише, прикусивши губу. Я знаю, що там написано.

Жінка по той бік прилавка щось каже, і вона сміється. Легко, на весь голос, примруживши очі. Я бачу це вдруге. При мені вона так не сміється. При мені вона випрямляє спину, ніби я прийшов її перевіряти. Я і приходжу. Тричі на тиждень.

Під ребрами щось стискається, тихо і тепло, і я забуваю, що приїхав дивитись, як продаються свічки.

Її прилавок дев'ятий зліва. Я йду до нього повільно, руки в кишенях, і розглядаю чужі прилавки так уважно, ніби мені терміново потрібен мед.

***

Як вам Давид «зсередини»? Пишіть в коментарях))

Продовження, де він грає в Солину гру, викладу тут у блозі вже скоро.

Спокійних вихідних ❤️