Привіт, мої любі читачі! 

Сьогодні ділюся з вами надзвичайно емоційним та напруженим фрагментом. Момент, коли правду більше неможливо приховувати, а маски, які герої носили так довго, нарешті спадають.

Анастасія до останнього вірила, що все можна виправити, пояснити й розставити по місцях. Але що робити, коли людина поруч виявляється зовсім не тією, за кого себе видавала? Коли кожне слово було грою, а попереду — лише прірва та повна невідомість?

Трохи атмосфери з розділу:

«— Ти не розумієш, — Мілана сумно засміялася. — Я зовсім не така, якою ти мене бачила. Я так намагалася бути ідеальною для тебе... але не вийшло. Сил прикидатися більше немає.

— Мілано, я люблю тебе будь-якою! — зашепотіла я в розпачі.

Мілана лише тихо й ніжно посміхнулася... Напруга в кімнаті досягла своєї межі, і в одну секунду все життя перевернулося догори дном».

Що чекає на дівчат далі? Чи вдасться Анастасії зупинити цей жах і врятувати Мілану? Діліться своїми здогадками в коментарях! Як гадаєте, що відбудеться в наступній сцені? 

Дякую, що читаєте й проживаєте ці важкі миті разом із моїми героями! Зараз такі глави, що мені самій важко також. В моєму тг ви можете знайти більше. Там є пост, як авторка надихалася для написання Забороненого Кадру. На вихідних буде окремий пост про Мілану, там також.

Заборонений Кадр

Ваша Уляна Саммерс