Я обережно ступив усередину.

У кутку, за імпровізованою барикадою з перевернутих металевих стелажів і термоконтейнерів, лежали двоє. Чоловік і жінка. Їхні комбінезони колоністів перетворилися на брудне, засмальцьоване лахміття, обличчя були виснажені до краю, а в запалих очах застигла порожнеча цілковитої приреченості. Чоловік був тяжко поранений — його нога нижче коліна була замотана якимись ганчірками, які давно висохли й набули бурого кольору від крові, що в них увібралася.

Побачивши мене, жінка не зраділа. В її очах спалахнув дикий, тваринний жах. Вона втиснулася в куток і відчайдушно замахала виснаженими руками, шепочучи сухими, потрісканими губами:

— Ні… ні, йдіть… Навіщо ви прилетіли? Тікайте!

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло