Якби він умів говорити, чи змогли б ми пройти повз?

Колись, ще в дитинстві, я написала історію про маленьке кошеня. Тоді мені хотілося розповісти про покинутих тварин, про людську жорстокість і про те, як багато для беззахисної істоти може означати звичайна людська доброта.

Так з’явилася на світ історія "Чому я живу?".

Це історія Кузі - маленького кошеняти, яке тільки-но почало пізнавати світ. Воно ще не знає, що таке зрада, байдужість і жорстокість. Воно просто любить. Довіряє. Тягнеться до людей, шукає тепла й мріє повернутися туди, де його любили.

Але чи завжди світ відповідає добром на довіру?

Я не хочу розкривати вам усіх подробиць цієї історії. Скажу лише одне: читаючи її, спробуйте бодай на мить подивитися на світ очима того, хто не може розповісти про свій біль словами.

Можливо, після цього ви трохи інакше поглянете на бездомного кота біля під’їзду. На собаку, який шукає їжу біля смітника. На маленьку істоту, яка здригається від людського голосу, але все одно сподівається зустріти когось доброго.

Я написала цю історію багато років тому, але її запитання й досі залишається важливим.

Чому я живу?

Для людини відповідь може здаватися очевидною. А що відповіло б маленьке кошеня, яке нікому не бажало зла, але змушене боротися за право на життя?

Запрошую вас прочитати цю невелику, але дуже особисту для мене історію. Можливо, вона змусить вас замислитися. Можливо, викличе сльози. А можливо, нагадає про те, що ми часом забуваємо в повсякденній метушні.

Доброта не завжди змінює весь світ. Але для когось вона може стати цілим світом.

І мені дуже хочеться вірити, що після цієї історії хтось не пройде повз того, хто потребує допомоги.

А тепер скажіть мені: чи траплялося вам допомагати бездомній тварині? І чи вірите ви, що навіть один маленький добрий учинок може змінити чиєсь життя? ❤️