Сьогодні на порядку денному «По той бік сновидінь» Елевонди Евермонт-Еливедо, друга книга циклу «Сновидці».

І тут треба зробити невеличкий відступ.

Річ у тім, що з цим циклом я вже знайома. Ми з вами колись читали третю книгу — «Операція “Врятувати подругу”». Там у нас були Фіона, Томас, Ші Йон, магія, сни, ілюзії, затоплене місто й купа всього такого, від чого мій мозок періодично просив відпустку.

І от тепер я вирішила прочитати другу книгу. Логіка? Послідовність? Ні, не чула.

Хоча, знаєте, читати цикл із третьої книги, потім переходити до другої — це теж своєрідний спосіб подорожувати в часі. Особливо якщо в самому циклі з часом, пам'яттю та реальністю теж не все гаразд.

Ну що ж, полізли розбиратися в цьому дурдомі.

Починається все з Дельфі, яка намагається врятувати сестру. Здавалося б, нормальна мотивація, благородна мета. От тільки способи розв'язання проблем у цієї сімейки викликають у мене певні запитання, бо тут усі постійно когось рятують, щось приховують, укладають якісь угоди, втручаються в чужі долі, а потім щиро дивуються, чому все пішло через одне місце.

Та тому що ви спочатку робите, а потім думаєте! Хоча ні. Деякі взагалі не думають.

Окрема категорія катастрофи — коти.

Реджі, Фарізе та вся ця пухнаста компанія заслуговують на власну передачу «Хто з вас сьогодні найбільший маніпулятор?». Особливо Реджі. Цей кіт — просто ходяча демонстрація того, що виконати чиєсь бажання й зробити людину щасливою — не завжди одне й те саме. Він же ж начебто все зробив правильно! Усі бажання врахував, усім допоміг, усе продумав. А те, що в результаті хтось страждає, хтось божеволіє, а хтось не розуміє, що відбувається, — ну то вже дрібниці.

А ще тут є авторка. Буквально. І хоча минулого разу мене це трошки дратувало, але тут я уже втягнулася. І знаєте що? 

І от це, мабуть, одна з найцікавіших особливостей історії.

Уявіть собі: персонажі живуть своє життя, розбираються з проблемами, намагаються щось вирішити, а в них у голові ще й авторка зі своїми коментарями. Причому іноді складається враження, що вона сама не до кінця розуміє, що її герої витворяють.

Елевондо, я, звісно, теж письменниця й прекрасно знаю, як персонажі можуть раптом вирішити, що твій сюжетний план — то просто рекомендація. Але в тебе вони, здається, уже створили профспілку й вимагають незалежності.

А ця історія з обмеженням на кількість сцен? «Дві сцени максимум». Перепрошую, а в нас тут літературний твір чи персонажам екранний час за талонами видають?

І найсмішніше, що на тлі всіх цих жартів поступово вимальовується доволі тривожна картина. Бо хтось зникає, хтось утрачає зв'язок із реальністю, хтось приховує інформацію, а хтось узагалі не може зрозуміти, де закінчується його власна воля й починається чуже втручання.

І не могла не згадати: потім приходить Сильфід.  Елевондо, ну от навіщо ти мені роботу в книжці нагадала?!  А ще Морфей зі своєю системою «приведи десять друзів». Пане, ви бог сновидінь чи регіональний представник мережевого маркетингу?

А тепер найцікавіше: порівняння з третьою книгою.

Як я вже сказала, раніше ми читали «Операцію “Врятувати подругу”». І тоді я поступово знайомилася з особливостями цього всесвіту через історію Фіони, Томаса та інших персонажів. Зараз, читаючи другу книгу, я починаю краще розуміти, наскільки масштабні тут проблеми з реальністю, пам'яттю й чужим впливом.

І знаєте, що цікаво?

У третій книзі мені знадобилося більше часу, щоб по-справжньому втягнутися. А от друга доволі швидко змусила мене зацікавитися тим, що відбувається. Можливо, тому що я вже знайома зі світом. Можливо, тому що мені дуже зайшли взаємодії Брі, Тоунса, Дельфі й усієї цієї котячої мафії. А можливо, тому що я просто люблю спостерігати за тим, як персонажі власноруч створюють собі проблеми, а потім героїчно намагаються їх розгрібати. Особливо якщо в процесі можна ще й посміятися.

Але є одна річ, яка об'єднує обидві історії: тут не варто надто довіряти першому враженню.

Бо сьогодні персонаж здається турботливим, завтра з'ясовується, що він приховав половину важливої інформації, а післязавтра ми взагалі дізнаємося, що в нього за плечима ще шість життів і якісь давні домовленості.

Нормально, прекрасно, чудово.

Мені дуже подобається цей психіатричний санаторій для магічних істот.

Що мені найбільше сподобалося?

М ені подобається гумор. Причому навіть у моменти, коли ситуація стає серйозною, тут знаходиться місце для якогось абсурду.

І, звісно, загадки. Мені цікаво, що відбувається з Брі, яку роль насправді відіграє Еффіарт, що приховують фамільяри та як пов'язані між собою всі ці минулі життя. Бо поки відповідей менше, ніж запитань, а це означає, що я ще нікуди не йду.

Ну а тепер наші оцінки!

На момент читання книга ще перебуває в процесі написання. Ми пройшли всі 13 доступних частин.

І результати в нас такі:

— 12 частин отримали 5/5.
— 1 частина отримала 4/5.

Середня оцінка — 4,92/5.

Тобто практично п'ятірка!

Для порівняння, третя книга циклу, «Операція “Врятувати подругу”», за нашими попередніми оцінками отримувала близько 4,1/5.

І це доволі цікаво, бо друга частина циклу поки подобається мені навіть більше.

Мій вердикт

«По той бік сновидінь» — це історія, у якій сімейні проблеми давно вийшли за межі звичайних сімейних проблем.

Тут є коти-маніпулятори, персонажі з кількома минулими життями, підозрілі судді, магічні інтриги, авторка, яка намагається контролювати власний сюжет, і герої, які, здається, категорично проти цього контролю.

Чи рекомендую читати?

Якщо любите темне фентезі, сни, магію, сімейні таємниці, нестандартну подачу й історії, де реальність періодично посилає здоровий глузд куди подалі, — спробуйте. Тільки врахуйте, що книга ще пишеться, а отже, отримати всі відповіді просто зараз не вийде.

І окреме попередження: я б усе-таки радила читати цикл за порядком. Не повторюйте моїх помилок, бо я спочатку прочитала третю книгу, потім другу, і тепер сиджу та думаю, чи не треба було починати з першої.

Хоча кого я обманюю? Це ж я. Ще трохи — і піду читати епілог раніше за пролог.

Авторка: Елевонда Евермонт-Еливедо
Книга: «По той бік сновидінь»
Цикл: «Сновидці», книга 2
Оцінка ТипуРецензії: 4,92/5
Статус: у процесі написання

А ви коли-небудь починали читати цикл не з тієї книги? Чи це тільки я така талановита, що навіть порядок читання примудряюся перетворити на окремий сюжет?