Коли ми зупинились біля доглянутого дерев'яного пірса, Влад одразу пішов нам назустріч. Але на його обличчі не було тієї звичної глузливої посмішки. Навпаки — він виглядав стриманим, спокійним і підкреслено ввічливим.

— Привіт! Радий, що ви приїхали, —спокійно мовив Влад, тиснучи руку Дімі. Потім він кивнув мені з абсолютно нейтральним виразом обличчя: — Привіт, Марино. Заходьте, у нас уже все майже готово.

   Жодного двозначного шепоту на вухо, жодної згадки про купальник чи події на пірсі. Він поводився так, ніби між нами ніколи нічого не сталося. І ця раптова нормальність лякала мене куди більше, ніж його відкрита агресія.

— Мариночко, привіт! Нарешті ви приїхали! — Аліна радісно сплеснула в долоні й підхопилася мені назустріч, легенько обійнявши за плечі.

- Привіт, Аліно. Чудово виглядаєш, — змусила я себе посміхнутися, оглядаючи її фігуру.