Сьогодні я хочу поділитися з вами своїми першими круглими циферками. Вони ще зовсім маленькі, але для мене символізують величезний ріст і найважливіші кроки, які я роблю назустріч своїй мрії. Перш за все, я пишу, щоб ділитися з вами своєю творчістю, адже кожна моя історія йде від самого серця.

Отже, сьогодні маю відразу дві неймовірно приємні події!

По-перше, нарешті нас стало 100 — моя перша сотня підписників!

А по-друге, моя крихітка «Драксарія: Ехо безодні» зібрала свої перші 1000 переглядів!

Комусь ці цифри можуть здатися смішними, але для мене це надзвичайно вагомо. Я просто неймовірно щаслива! Щиро дякую кожному з вас, хто читав і продовжує читати цю історію. Ви — моє натхнення!

І, користуючись таким чудовим моментом, хочу поділитися з вами своїми найближчими планами.

Коли я трошечки розгребуся зі своєю фентезі-трилогією «Драксарія», на нас чекає кардинальна зміна курсу. У планах — велика гостросюжетна детективна серія! Це буде цикл із 5–7 книг, де кожна частина присвячуватиметься окремому розслідуванню. Тож усі, хто обожнює трилери, детективи та саспенс — ласкаво прошу!

А щоб вам було цікавіше чекати, хочу трішки познайомити вас із головними героями. Це два абсолютно непоєднувані характери, які, сподіваюся, подарують вам море емоцій!

Марко Вукчевич — 35-річний чорногорський детектив, місцева легенда. Величезний, ідеально дисциплінований і страшенно самовпевнений. Він має бездоганну пам'ять, відтворює злочини за розташуванням речей і спирається виключно на залізну логіку. Марко чудово знає, який він розумний і небезпечний. Колеги його поважають, потай бояться і мріють хоча б раз побачити, як хтось зітре з його обличчя цю поблажливу усмішку.

І цим «кимось» стане Мейзі Браун! 20-річна студентка кримінальної психології з Лондона, яка виграє можливість провести літо в Чорногорії на стажуванні в Марко. Мейзі — повна його протилежність. Маленька, пухкенька, рудоволоса, з веснянками. Вона ходяча катастрофа: вічно з пакетом бургерів чи колою, слухає гучну музику, плутається під ногами на спецопераціях і постійно губить речі.

Але за цією кумедною зовнішністю ховається гостровимірний талант. Там, де Марко вибудовує сухі логічні схеми, Мейзі бачить людей та їхні почуття. Вона помічає страх, провину та брехню там, де логіка безсила.

Їхні словесні баталії — це щось! Коли Марко зневажливо називає її висновки «жіночою інтуїцією», Мейзі не лізе за словом у кишеню і видає, що його славетна дедукція — це «лише інтуїція з дорогою зачіскою та патологічною потребою бути найрозумнішим у кімнаті»!

Сподіваюся, цей дует припаде вам до душі так само сильно, як і мені!

Ще раз безмежно дякую, що ви зі мною! Обіймаю кожного. Поділіться в коментарях, чи любите ви детективи та як вам така парочка героїв?