За вікном темніло з неймовірною швидкістю. Безкрайня лазур океану вкрилася оксамитовою синявою, і саме в цей момент під водою почалося справжнє чаклунство.

Розрослі на мілководді лагуни гігантські дерева-корали, які ми спостерігали на екранах із корабля, почали пульсувати. Їхні гілки наливалися насиченим смарагдовим, пурпуровим і бірюзовим світлом, що пробивало товщу води на десятки метрів навколо. А над самою поверхнею, у хвилях, що розсікали воду, спалахували сріблястими іскрами луски плавців істот, які вистрибували з води. Вони пролітали кілька метрів у повітрі, підставляючи боки нічному вітру, а потім із м’яким сплеском поверталися у глибину океану.

— Неймовірно… — прошепотіла Тайра, затамувавши подих і не відводячи очей від вікна.

— Так, — тихо погодився я, дивлячись зовсім не на океан, а на її обличчя у склі. — Заради таких краєвидів і варто мотатися околицями Фронтиру.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло