Вітання, любі читачі!

У моєму списку планів досі безліч нових ідей та історій, але пріоритетом залишається «Вороняча принцеса».
Я дуже хочу взятися за редагування книги й пройтися по всьому тексту за один підхід. Зануритися в історію з головою, побачити її цілісно — від початку до кінця — і відшліфувати все, що потребує змін.

Загалом у мене були грандіозні плани.

Я мала чітке уявлення про те, як усе відбуватиметься: я поступово адаптуюся до нового життя в казармі, звикну до розпорядку, навчуся знаходити вільні хвилини — і, звісно ж, писатиму.

За кожної найменшої можливості.

Звучало чудово.
Ну просто ідеальний план.
Жодних підводних каменів, здавалося б.

Іронічно, правда?

Адже я не те що нічого не написала — я навіть не змогла відкрити нотатки чи файл Word…

Бо творчість не дуже дружить із командами, розкладом і суворо відведеними часовими проміжками.

Їй потрібен простір.
Трохи тиші (а краще — багато).
Можливість посидіти над одним реченням цілу годину, щоб потім за мить настрочити цілу сторінку.

А тоді…
повернутися до початку,
перечитати,
переписати,
знову перечитати,
і зрештою вирішити, що попередній варіант усе-таки був кращим.

А ще для творчості потрібна голова, яка не думає про те, що за п'ять хвилин треба бігти на шикування, бо за запізнення змусять присідати 100 разів…

Мабуть, було трохи наївно очікувати, що я просто перенесу всі свої звички, плани й творчі амбіції в нову реальність — і вони працюватимуть так само, як раніше.

Але це не означає, що я відмовлюся від письма. Аж ніяк!

Навіть якщо адаптація, новий ритм життя, рутина й графік, у якому за мене вже вирішено, коли й що робити, поки що нікуди не зникнуть, я все одно повернуся до письма. Можливо, не одразу, але згодом.

Зараз мені бракує часу на все задумане, але я намагатимусь якомога швидше повернутися й потроху втілювати свої плани в життя.

Служу українському народові.
Пишу для любих читачів.

Ваша Оляна Лі.