Вітаю усіх, хто завітав до блогу! 
Сьогодні вийшов черговий розділ "Спадкоємиці", хочу показати вам деякі візуали розділів 78-80. Знайомтеся, зліва направо: 
Давид, поруч Міра, посередині екстравагантна Анастасія, біля неї зосереджений Богдан Моційовський, а справа Іван Тихомир, який ділиться сімейною історією. 

 

У погляді Моційовського загорівся такий азарт, що мені стало не по собі.

— Здається, ми весь цей час шукали не там, — він постукав пальцем по столу, хоча ніхто з присутніх навіть не наважувався його перебити. — Походження Леоніда.

Іван здивовано підняв брову й усміхнувся самим кутиком губ, і в цьому жесті я впізнала себе. Дивовижно, але я вперше помітила цю схожість, мабуть, генетичну. Поки Анастасія, Давид і Богдан Йосипович обмінювалися здогадками, я потайки розглядала батька: широкі долоні спортсмена, стриманий рух, коли він відламав шматочок хліба, ледь помітна сивина на скронях. Мій батько. Це слово й досі відгукувалося всередині дивною порожнечею, ніби я приміряла чужий одяг, який раптом виявився моїм розміром.

— Але до чого тут моє прізвище? — Іван відставив склянку. — Я не знаю всього свого родоводу, лише найближчих родичів.

Богдан відкинувся на спинку стільця.

— До того, що Копитник — не родове прізвище Леоніда. Хоча воно цілком реальне, офіційне й законне. У всіх документах усе правильно: жодної підробки чи фальшивих паспортів. Тому в мене навіть не виникло підстав сумніватися! Саме це мене й збило з пантелику: я шукав не там.

Він різко повернувся до Івана.

— Скажіть, ваш дядько колись змінював прізвище?

Іван замислився. Скосив погляд на смарт-годинник, ніби хотів зафіксувати початок цієї розмови, а потім заговорив неквапливо, підбираючи слова:

— Ми не надто були близькими. Коли я був малим, він уже жив окремо, навчався, будував кар'єру. Потім бачилися лише зрідка. Дядько з моїм батьком Гнатом наче конкурували. Леонід молодший за батька на одинадцять років, а від мене старший на тринадцять, і він ніби хотів довести, що зможе домогтися більшого. Батько розповідав якусь давню легенду, в якій не лишилося місця для молодшого брата, тому Леонід сприймав старшого брата радше як суперника. Але після другого одруження він, здавалося, змінився. Принаймні так я трактував його турботу: він став навідувати мене, допомагав із навчанням у коледжі у Львові. Казав, що сприймає мене радше як молодшого брата, ніж племінника. Його допомогу в моїй кар'єрі я вважав щедрим подарунком від близької людини. Я йому навіть телефонував після важливих змагань змагань.

Богдан слухав із напруженим обличчям, ніби складав докази в папку. Я ж сприймала цю розповідь зовсім не як слідчу інформацію, а як знайомство з батьком: з його голосом, з тим, як він згадує минуле. Зурка в моїй голові раз у раз зітхала, наче шкодувала за втраченим часом. Цікаво, як би вона вчинила, якби мала таку можливість?

— Отже, якщо ніхто з них раніше не змінював прізвища, Леонід народився Тихомиром.

Тихомир. Леонід Тихомир. Це звучало дивно й незвично, зовсім не пасувало до чоловіка, якого я знала. Леонід Копитник: жорсткий, нахабний, самовпевнений. А Тихомир… Наче зовсім інша людина.

«Ох… — раптом тихо озвалася Зуравія. — Тихомир…»

У її свідомості щось ворухнулося, наче давній спогад, що довго лежав під товстим шаром пилу, раптом почав прокидатися.

«Ти знаєш це прізвище?»

«Не поспішай, Міро. Я мушу згадати».

Я вже звикла, що Зуравія в найважливіший момент може залишити мене сам на сам із запитаннями. Але зараз це дратувало особливо сильно.

— То він змінив прізвище? — запитала Анастасія, відставляючи келих.

Богдан кивнув.

За вікном раптом завила сирена швидкої допомоги. Її тривожний, розтягнутий звук пролетів десь по вулиці, змусивши всіх на мить застигнути. Я помітила, як Давид відсторонено поглянув у темне вікно, а Іван мимохіть стиснув виделку. Сирена віддалилася, і в кімнаті запала така густа тиша, що було чути, як у кухні цокає годинник.

— Якщо Леонід змінив прізвище ще до знайомства з моїм батьком і Сильвестром, — порушив мовчанку Давид, — вони могли взагалі не знати, ким він був раніше.

Зізнайтеся, чи такими уявляли вечерю у Відні? Схоже, кожен з них знає щось, а щось і приховує.