Звичне для мене увімкнення маршового двигуна стало для моєї пасажирки випробуванням. «Пуш» зазвичай відчувався як різкий, хльосткий удар по всьому тілу, коли ти навіть не міг визначити, де саме виникав і куди зникав біль. Тайра не була підготовлена й явно ослаблена, і поштовх двигуна змусив її тіло вигнутися, кулаки стиснутися, а на скронях виступити краплинам поту. Ця мить далася їй нелегко. Дівчина важко дихала й намагалася розслабитися.

Але сказати їй щось я не встиг. Простір за броньованим склом на частку секунди витягнувся в сліпучу білу нитку, а потім «Колібрі» здригнувся, виринаючи з гіпера, змушуючи перевантаження знову втиснути нас у крісла та миттєво відпустити.

Я знову кинув погляд на Тайру: вона сиділа із заплющеними очима, міцно вчепившись у підлокітники, але поступово дихання дівчини вирівнювалося.

— Ціла? — запитав я, розблоковуючи фіксатори спочатку на своєму кріслі, потім на її. — Ми на місці. Ласкаво просимо на Геліос-6.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло