Прийшла нагадати, що сьогодні опівночі вийде новий розділ моєї книги "Ти вже Моя"

Поки писала цей блог вимкнули світло. Сподіваюся, ви зі світлом, в теплі і безпеці. Бережіть себе, а я намагатимуся не мучити вас з довгими продами :)

Ось і уривок: 

"— От жеж чорт…

Менш ніж за хвилину Вовк видає свою присутність на поверсі не менш наполегливим стукотом у двері. Я набираю повні легені повітря, збираючи докупи усю свою рішучість і злість, що за ніч, здається, нікуди не зникли, а лише добряче настоялися, і ривком відчиняю двері.

— Чого вам?

Не можна не помітити швидкості його реакції — те, як невимушено і легко він відступив буквально на півкроку, аби не отримати дверима по пиці з розмаху, справді варте уваги.

— Ключі, — промовляє так, ніби його відповідь — найочевидніша у світі.

І, водночас, так, ніби ця розмова встигла втомити його ще до того, як почалася.

Мені ж його слова не дають жодної ясності. І саме тому я навіть не помічаю, як змінюється тон і висота мого голосу, коли перепитую:

— Що?

Замість відповіді очі кольору першої криги ковзають кудись мені за спину і, простеживши за ними, я аж тепер помічаю звʼязку ключів, що лежить на краю комода майже під самим дзеркалом. Силою волі примушую себе не знічуватися і, зробивши пів кроку назад, намагаюся більше не зустрічатися поглядами з одним із винуватців моєї веселої нічки. Швидко хапаю ключі, що обпікають пальці прохолодою металу, і так само швидко простягаю їх через поріг.

— Дякую, — чую, як шурхотить бетон під масивними чорними черевиками, коли хлопець, зробивши крок до сходів, раптом зупиняється. — З Остапом… все гаразд?

У його тоні — чи то жаль, чи то співчуття, яке мені здається навіть щирим. Щось у мені провалюється, коли я таки наважуюся і підводжу погляд, помічаючи, як Вовк одразу відводить свій.

— З ним все в порядку. Щось йому передати?

Здається, Макар вагається. Та це триває не більше, ніж пів секунди, бо хлопець одразу ж хитає головою, ніби відмахуючись від цієї ідеї.

— Ні. Нічого.

Здається, надміру сильно грюкаю дверима, зачиняючи їх, і ледве не скрикую від переляку, коли обертаюся, помічаючи худорляву постать сина, що застигла у дверному прорізі його кімнати, мов сновида.

— О Господи, ти мене налякав!

— Хто це був?"

Додавайте книжку до бібліотеки, і я обіцяю, що цієї ночі вам насняться голі поросятка :)

А візуал, як і анонси, які я публікую раніше, і частіше, ніж в блогах, можна знайти у моєму ТГ-каналі. Цьом