— Коро, завдання зовсім просте: торкніться кристала й забальзамуйте цей щурячий хвіст. Зафіксуйте тканини, щоб він не смердів і не розлазився далі. Продемонструйте нам елементарне пригнічення процесів гниття.

Біля артефакту розподілу на блюдці самотньо лежав відрізаний хвіст, уже посинілий від часу.

Звучало все й справді просто. Отже, я мала лише злегка огорнути хвіст магією, зробити все як слід й успішно скласти іспит… Але, схоже, я катастрофічно недооцінила дію підпільного барахла.

Щойно мої пальці торкнулися каменю, рука відгукнулася болем — кристал присмоктався до моїх каналів мертвою хваткою, жадібно висмоктуючи силу для заміру резерву.

«Некропокрив» раптом ожив і крижаною голкою врізався в шкіру. Мені перехопило подих від тупого спазму в грудях — артефакт стиснув моє джерело, запечатуючи кожну живу іскру.

— Ащ-щ! — засичала я, не стримавшись.

— Щось не так, Коро? — запитав професор Бортер.

— Ні-ні, пане, все добре. Я спробую ще раз.

І замість того щоб прибрати руку від клятого кристала, я, дурепа, спробувала протиснути бодай краплину магії.

Дар Життя рвався на волю, некропокрив відчайдушно спробував втримати його, а розподільчий кристал підхопив обидва потоки й підсилив їх. І замість крихітного, скромного імпульсу… з рук як гахнуло!

Особистий кошмар ректора, або А кому зараз легко?

А всі цікавинки, спойлери та візуал шукайте в моїй телеграм-групі