Я вже починала писати книгу.

Тоді я була іншою — легкою, наївною, сповненою віри в те, що кохання завжди прекрасне. Саме про це й мала бути та книга.

Я так її й не закінчила.

Минуло сім років. І тепер я знову пишу книгу. Тільки цього разу — зовсім про інше.

Можливо, я пишу її для тієї себе, яка колись не знала, що кохання може не лише окрилювати, а й змушувати втрачати себе.

А можливо, для когось, хто зараз проходить через щось подібне й потребує нагадування, що він не сам.

Я не знаю, чи змінить ця історія чиєсь життя. Але якщо бодай одна людина впізнає в ній себе й вчасно зупиниться — значить, я писала не дарма.