Я попрямувала до виходу з кухні, але він перегородив мені дорогу.

— Лізо, ти тільки вчора потрапила в аварію! Тобі потрібні лікування та спокій.

— Я здорова як кінь Пржевальського, —  у мені закипало роздратування. — І не збираюся через таку дрібницю замикатися вдома.

— Дрібницю?! Та що з тобою таке?! — вибухнув Влад.

«Ти! Ось що зі мною!» — хотілося крикнути.

Ішов би ти до своєї подружки, Вишневецький, і мені не доводилося б тікати з дому.

Я сподівалася, що він хоча б житиме окремо. Але ні, повернувся й не поспішав перебиратися до нареченої. Може, хотів побути в рідних стінах, поруч із батьком. Сподіваюся, Влад скоро поїде. Мені було боляче бачити його поруч із булочкою-Машею. Думка про те, що рано чи пізно він із нею одружиться, роз'їдала не гірше за кислоту. Але Влад ніколи про це не дізнається. Він зробив свій вибір, і я його прийняла. Напевно...

— Моя права рука в нормі, писати не проблема, а ліва з часом заживе. До того ж Макс запропонував возити мене в академію й забирати звідти після занять. Тож жодних проблем.

— Макс, виходить... — Влад повернув голову. З його очей миттєво зникло все тепло.

— Еге ж, Макс.

Наші погляди зустрілися. Його щелепи напружилися, чайні райдужки потемніли.

— Це той самий нахаба з відчайдушних байкерів-близнюків?

— Макс не такий!

— Ну звісно, — Влад примружився. — Хто він для тебе?

Я остовпіла. І хто тут у нас нахаба?

— Відповідай! — він не збирався відступати від свого.

— Макс дорогий мені, решта тебе не стосується, — я закинула голову, дивлячись йому просто в очі.

— Ти спиш із ним?

Сьогодні о 19.00 нова глава " Гострі грані кохання" https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183