Кажуть, що люди пишуть про те, чого їм бракує, або про те, що викликає в них найбільший трепет.

Мене часто запитують: «Чому саме мафія? Чому саме дарк? Де легкі, повітряні історії про метеликів у животі?».

Моя відповідь проста: я не вірю в стерильне кохання. У житті найсильніші почуття народжуються не у вакуумі безпеки, а там, де межа між життям і смертю тонша за лезо ножа.

Для мене мафія в літературі - це не просто зброя, брудні гроші чи закриті клуби. Це про абсолютні ставки. Це про світ, де немає місця півтонам. Якщо тут кохають -    то до останнього подиху. Якщо зраджують - то назавжди. Якщо захищають -  то спалюють цілі міста.

Моє «сонце» дійсно належить темряві. Бо лише на тлі глибокої, непроглядної пітьми справжнє світло та щира пристрасть стають сліпучо-яскравими. Справжня сила жінки розкривається не тоді, коли вона сидить у вежі, а тоді, коли вона входить у лігво лева й змушує його грати за власними правилами.

Я пишу дарк-романи, бо хочу досліджувати темні куточки людської душі, знаходити там безумовну відданість і показувати: навіть у самому пеклі можна знайти своє полум'я.

А що шукаєте ви, коли відкриваєте сторінки дарк-роману? Небезпеку, адреналін чи це саме чисте світло в темряві? Давайте поспілкуємося в коментарях - мені надзвичайно цікаво дізнатися вашу філософію!