У Пелюстках Мей майже ніколи не залишалася сама. Поруч завжди були служниці, охорона, придворні.

Але бути поруч — ще не означає бути близькими.

В Аверні вона із Сарою губляться у провулках, кілька разів питають дорогу, купують медові горіхи, теплі булочки й пиріжки, а потім сідають на кам’яний край фонтана просто посеред площі.

Їдять, жартують, дивляться, як місто готується до ярмарку. І в якийсь момент між ними майже не залишається того звичного «панночка — служниця». Є дві жінки, які провели ранок разом і тепер трохи втомилися й зголодніли.

Мені подобається ця сцена саме через її простоту.

Мей уперше може не лише дивитися на місто — вона може бути в ньому.

І вперше людина, яка формально їй служить, може просто сісти поруч і розділити з нею день.

А у вас був момент, коли людина, з якою вас спочатку пов’язували робота, навчання чи якась формальна роль, раптом стала по-справжньому близькою?

Глава 2. «Нові обличчя»

Ілюстрація та тема — за мотивами книги «А що далі?».