Здається, Еліс почала ревнувати)))

Хапаю потрібну теку та вискакую з кабінету. Перш ніж зайти до Макса, двічі стукаю. Заходжу та завмираю шокована побаченим. 

На його столі сидить Мері, його колишня дівчина, довгонога красуня брюнетка. У короткій спідниці, та блузці з глибоким вирізом, через що груди її ледь не вивалюються. Макс сидить за столом, а вона схилена до нього досить низько і тихо хіхікає, щось промовляючи. 

Дивлюсь на це все і така злість мене бере. То я, вагітна від нього, ходжу пів дня по лікарні, а він розважається у своєму кабінеті з колишньою. Навіщо взагалі кликав? Щоб я це все побачила? Я розумію, що йому начхати на дитину, але міг проявити хоч трішечки поваги до мене. Мені ж не можна нервуватись.

А й справді, чому я нервуюсь? Хіба мені не байдуже?

Голосно прокашлююсь і рушаю до них. Мері випрямляється і дарує мені зверхній погляд, обмірює мене з ніг до голови. Так, я не настільки красива, як вона. Але я через це не комплексую. Я розумна. І для мене це головніше.

— Пробачте, що завадила, але зараз робочий час. Справ дуже багато, - кажу сухо і кидаю теку перед Максом на стіл.

— Еліс, - прокашлюється бос. - Нічого страшного, я тебе чекав.

— Воно й видно, - відповідаю крізь зуби, покосившись на Мері. - Не буду вам заважати розважатись.

Розвертаюсь і навмисно зачіпаю її ногу, і вона по інерції ледь не сповзає зі столу. Шкода, що не гепнулась на кістляву дупу, може це чогось би її навчило. 

— Твоя помічниця геть знахабніла, - лунає її писклявий голос, коли я вже біля дверей. - Чому ти її не провчиш? Що хоче, те і робить.

Зупиняюсь, зціпивши зуби. Ну ні, такого ставлення я терпіти не буду. Гаразд, коли вони зустрічались, я змушена була прикривати очі на її грубість. Але зараз вона тут ніхто і немає права взагалі рота відкривати.

— До речі, Максе, - розвертаюсь на п'ятках та усміхаюсь босу. Той дивиться на мене з очікуванням чогось недоброго. - Якщо тобі цікаво, лікарка сказала, що все добре. Наше маля розвивається за графіком.

Яка насолода спостерігати, як обличчя Мері витягується та блідне від шоку, а очі її ледь не вилазять з очниць.

— Що?! - пищить на дуже низькій ноті. Вона зістрибує зі столу і стріляє шаленим поглядом у Макса. - Максе, що вона таке говорить? Яке ще маля? Ти що спав з нею? - тицяє в мене своїм довгим пальцем.

Макс підводиться, зціпивши зуби, він явно втрачає терпець. Цікаво, він на мене так розлютився, що я промовилась? Скоріш за все. Та я його не боюсь. 

— Мері, це не твоє діло, - гримить його металевий голос і навіть я здригаюсь від несподіванки. А Мері взагалі відскакує від нього. - Ми з тобою вже давно розійшлись і я не зобов'язаний тобі щось пояснювати.

— Ах ти ж..., - запинається красуня, тепер червоніє. - Максе, як ти можеш? З нею?

— Мері, вийди з кабінету, - говорить ще холодніше. - І щоб я не чув більше розмов на цю тему.

Вона ображено підтискає губи, дивиться на нього якусь мить так, наче чекає вибачень. Але їх немає. Тому вона фиркає, демонстративно розвертається та йде до дверей. Проходячи повз мене, вона зачіпає моє плече. Знаю, що навмисно. 

Двері за нею гримають. І я поспішаю теж залишити кабінет.

— Еліс, - зупиняє мене Макс. - А ти залишся, - натискаю до дверну ручку, не збираюсь залишатись. - Це наказ.

Завмираю.

https://booknet.ua/reader/vipadkovo-vagtna-vd-bosa-b460317?c=5139137&p=1