— Майстре Яне, можна мені таку сукню, щоб ці наречені на мене і не глянули? — благально подивилася на нього Рогнеда.

— Звісно, ні, — кравець відклав роботу і встав. — Я вже підготував для вас чудове вбрання. Залишилося тільки зшити до купи та підігнати по фігурі. Роздягайтеся, будемо міряти. А ти, хлопче, геть, не заважай сестрі.

— Подумаєш, — фиркнув Зимний, але слухняно зник.

— Фіолетова? — Рогнеда не стримала посмішку, коли Ян дістав сукню.

— Чому б і ні?

— Ви знали, що батько скоро мене забере назад до замку і влаштує бал?

— Ви увійшли у вік, коли дівчат заміж видають. Рано чи пізно, князь згадав би про це. Я хотів бути готовим.

— І нічого мені не сказали. — Рогнеда послабила шнурівку і дозволила сукні впасти на підлогу.

— Це мав бути сюрприз, — він окинув її оком. — Мені здається, ви носите замало нижніх спідниць. За останньою модою їх має бути мінімум шість.

— Який жах. Добре, що  я росла на фермі, і усім було байдуже, скільки спідниць я ношу.

Рогнеда в одних панталонах та корсеті стала на приступочку, і Ян завертівся довкола, прикладаючи вже готові елементи вбрання та закріплюючи їх шпильками.

Володарка дзеркал