І в кімнату увірвався він – зарослий хутром величезний звір з вишкіреними іклами і синім вогнем у погляді. Струснув мордою, здибилася шерсть на загривку, і ось уже біля Брана стоїть стрункий світловолосий чоловік у сірому костюмі. Він подивився на розірваний одяг Ланон і Брана і без слів зрозумів, що тільки-но між ними сталося. Хмикнув. Але ніяк це все не прокоментував.

— Це... Сид? – Він поглядом вказав на кістки, біля яких лежав на спині Бран, склавши на грудях руки. Обличчя Дану Ші здавалося скам'янілим.

— Так. — Ланон спробувала прикрити груди залишками блузи, але не вийшло. Вовк зняв піджак і простягнув їй. Вона вдячно прийняла його, тут же одягнувши і застебнувши на всі ґудзики. Сорому не було – але чомусь не хотілося ходити тут напівголою.

— Це ви вбили його? – запитав Ешлі, сідаючи біля Брана і намагаючись зрозуміти, що з ним не так.

— Ні, він уже був мертвий, — сказав бродяга Ші і цинічно скривив губи. Розплющив одне око – над ним нависав Вовк. – А тобі тут що потрібно? Теж урятувати мене вирішив?

— Мені начхати на тебе, — чесно відповів Ешлі. – Я хочу врятувати її.

Ланон здригнулася від цих його слів і обійняла себе за плечі, наче їй стало холодно.

— А де леді Карен? – повернувся до неї Вовк.

— Її... більше немає, — здавлено відповіла Ланон.

— Мої співчуття, — тихо прошепотів той. – Гей, герой-коханець, вона щойно втратила матір, а тепер і ти хочеш кинути її?

— У неї є ти, — відбив Бран холодно. – Захищай її й надалі. Не звалюй на мене турботу про Темну Ші, не варте воно того. Я не той, хто їй потрібний. Ти – сміливий та чесний, галантний та вірний, тисячу років охороняв її спокій. Ще кілька років нічого не змінять.

— Ти ідіот! – крикнув Ешлі і схопив Дану Ші за довге темне волосся. – Ти – єдине, що може утримати її над Безоднею!

— Згинь, псяко, — відгукнувся Бран, розплющивши очі і з невдоволенням зиркнувши на нього. – Ти хоч розумієш, як це – жити тисячу років заради того, щоб проштрикнути серце виблядку, що знівечив твоє кохання? Жити помстою, вбивши в собі всі почуття – ніжність, терпимість, любов... Вбивши їх, тримаючись тільки злістю, підживлюючи її, плекаючи... Щоб переконатися, що всі ці роки ти жив даремно, адже проштрикувати... просто нема кого?

— Твій біль – це тільки твій біль, — став сумним і тихим голос Ешлі. Він відпустив волосся Дану і сів у пилюку поруч з ним. – Але невже ти хочеш помножити її біль? – Він кивнув на замерлу скорботною тінню фаріетос. Вона здавалася зовсім юною дівчинкою, яка втратила відразу всю сім'ю, втратила будинок і друзів. – Без тебе їй не впоратися... А я... Що я? Я не зможу стати якорем для неї, бо вона байдужа до мене. Так, я дбав і оберігав її тисячу років, і я не шкодую про це. А ти зрозумій, що хтось мав берегти її для тебе.

Бран різко сів, і очі спалахнули зеленими вогнями, коли він подивився на Ланон. Серце билося з перебоями, образ Айріс ще витав у думках, але віддалявся, стаючи лише тінню. Чи варто жити минулим?.. Карен пожертвувала собою, впустивши в душу Бен Ші, не для того, щоб він покинув її дочку. У нього немає більше колишньої мети – знайти та вбити проклятого сида. У нього нова мета – охороняти фаріетос. Кохати її.

Від цієї думки стало важко дихати і здалося, що в серці встромився гострий ніж, потім ніби хтось провернув лезо, завдаючи ще більшого болю. Усвідомивши, як багато почала означати для нього фарієтос, Бран застиг, неспроможний вимовити хоч слово.

— У нас нові проблеми! – рикнув Вовк, різко схоплюючись з підлоги. Він кинувся до Ланон, яка йшла до розбитого дзеркала, ніби сомнамбула. Очі її здавалися скляними, в них не було життя, не було світла, в них хлюпалося чорнильне море темряви, здавалося, ніби це очі демона. Вона на мить завмерла, обернувшись до Ешлі, і він застиг, не в змозі зрушити з місця. Почув здавлену лайку Брана, який намагався підвестися з підлоги, і не міг – його ніби прикували ланцюгами.

— Згодна, у вас проблеми. — Глузливий оскал спотворив прекрасне обличчя фаріетос, пухкі губи ніби були вимазані в крові, вона підійшла до порожньої рами з уламками посрібленої пластини, що стирчали з позолоченого металу, ніби ікла, і рама здавалася розверстою пащею. Муза провела пальцем по уламку, і перші краплі її крові впали на кам'яні плити підлоги.

— Не смій! – гарчав Вовк, з останніх сил намагаючись звільнитися від невидимих магічних кайданів, якими зв'язала його фаріетос. Але чи це Ланон перед ними?..

— Серденько, борись із цією тварюкою... — Бран ледве зумів перевернутися на живіт. Піднявши голову, він дивився, як Ланон злизує з пальця кров, і обличчя її застигає в екстазі. – Не піддавайся, чуєш? Ти сильна дівчинка...

— Ця сучка завжди заважала мені жити, — повернулася до нього фаріетос, вірніше, той, хто заволодів її тілом. Темрява широко розплющених очей здавалася густою, ніби смола. — Але все тепер буде інакше. Я встановлю свої правила, і вам доведеться з цим змиритися.