Вітаю! Я тут дещо усвідомила. Оскільки пишу про героїв, які не є людьми, то й психологія, уподобання, смаки та навіть стандарти краси в них дещо інші.

 Те, що людина вважатиме потворним або страхітливим, для них може бути неймовірно привабливим.

 От, наприклад, один мій герой був одружений із мавкою. Згадамо, який моторошний вигляд мавка має зі спини. А його це анітрохи не відштовхувало. Для нього вона була прекрасною зі всіх сторін. А вона, в свою  чергу, приймала те, що її обранець складався з живого металу й мав шість металевих крил.

 Інший герой буквально мліє від ріжок і хвостика однієї відьми.

 Третій навмисно провокує іншу відьму показати свою істинну, далеко не людську сутність. І, що найцікавіше, відверто насолоджується наслідками.

 А пересічна людина подивилася б на цю трійцю й подумала: «Та ви ненормальні! Фу, яка гидота!»

 Але ж у цьому й полягає особлива чарівність монстрромантики! Вона не лише про ікла, кігті, роги, хвости чи моторошні подоби. Вона про прийняття іншого таким, яким він є. Без бажання переробити, зламати, присоромити чи змусити відповідати чиїмось стандартам краси. Ба більше, те, що для сторонніх виглядає недоліком або потворністю, для закоханого може бути найпривабливішою рисою.

 І, мабуть, саме за це я люблю монстрромантику. Вона нагадує, що прекрасне не обов'язково має бути людським. А страхітливе не обов'язково є огидним.

 Іноді чудовисько для всього світу – найпрекрасніша істота для того, хто його кохає. ❤️

 А як ви ставитеся до монстрромантики? Чи є для вас якась межа незвичайного, за якою романтика вже перестає бути романтикою?

----------------------

 Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512