Я запропонував Тайрі сісти в одне з крісел, поставив перед нею контейнер і виклав прибори.

— Поїж нормальної їжі. У вас у їдальні готують непогано, хоча для мене ця їжа має досить специфічний смак через місцеві трави.

Вона присіла на край крісла, з неприхованою вдячністю дивлячись на контейнер, від якого линув апетитний аромат.

— Дуже дякую, — прошепотіла вона, взявши виделку. — Здається, лише один день на сухому пайку, а я вже й забула, яка на смак справжня гаряча вечеря.

— Ех, не хочу засмучувати, але боюся, що з мене огидний кухар, і в польоті доведеться задовольнятися стандартними брикетами.

— Я трохи вмію готувати місцеві овочі, тому, якщо що, зможу допомогти з цим, — запропонувала дівчина.

— Ого, тоді пізніше я покажу, що тут і як на кухні, і сподіватимуся на приємніший політ! — не зміг приховати радості від думки про те, що прийоми їжі можуть стати значно кращими за мої звичайні обіди.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло