Як раптом музика змінилася, і в кімнаті залунала повільна мелодія. Дівчата майже одночасно зупинилися, а чоловіки почали вставати з-за столу й запрошувати своїх жінок на танець.

Лара вже хотіла повернутися до столу, коли раптом Кирило схопив її за руку.

— А мене ви не запросите? — усміхнувся він.

— Що? — розгубилася Лара.

— Потанцюємо?

Лара на секунду застигла, але потім усміхнулася й кивнула.

— Добре.

Вона навіть не встигла озирнутися, як Кирило вже повів її на середину кімнати.

Та Лара встигла помітити, що Юрій теж підвівся з дивана. Він, здається, хотів підійти до неї, але побачив Кирила, який уже запросив Лару на танець. На обличчі Юрія на мить промайнула напруга, він нічого не сказав і повільно сів назад.

Кирило поклав одну руку Ларі на талію, а іншою взяв її за руку.

— Не хвилюйся, я не наступатиму на ноги, — пожартував він.

— Це добре, бо я теж не дуже вмію танцювати, — тихо засміялася Лара.

— Не вмієш? А вигляд у тебе такий, ніби вмієш.

— То просто вигляд.

Кирило усміхнувся, і вони почали повільно рухатися під музику.

Лара намагалася зосередитися на танці, але через кілька секунд відчула на собі чийсь погляд. Вона підняла очі й побачила Юрія.

Він сидів на дивані, тримаючи в руці склянку, але, здавалося, зовсім забув про неї. Його погляд був прикутий до Лари. Він не відводив очей від неї весь танець.