Вітаю, красуні❤️❤️❤️ 

Книга Обрана бути нареченою набирає обертів і наша чудова героїня з учасниці відбору на шоу холостяка стала справді обраницею, хоча не повинна була. І тепер вона вимушена належати йому  тілом та серцем. 

— Я обираю Мал… — він протягує приголосну з голосною змушуючи усіх заціпеніти в очікуванні, — Малторн Яру. 

Кара крякає від несподіванки, Малія ошаліло дивиться на мене, в залі ідеально тихо, а я… Я нічорта не відчуваю й не чую. Бачу лише його, здається, моє серце готове вискочити з грудей й впасти у його долоні, й чхало воно, що це значить миттєву смерть для всього іншого. Ноги слабкими стали, а піт холодним. Відчуття, мов Сайлор тільки що власноруч штовхнув в урвище чудово знаючи як сильно боюся висоти. 

Обличчя Даміана спокійне, навіть незворушне, лише погляд блищати лукавістю починає. Його батько першим плескає у долоні, слідом підхоплюють інші. Ніхто не думав, що це справді буду я. Ніхто не очікував, попри всі наші ігри, що Даміан обере дівчину не з Пантеону. Ніхто не надіявся навіть на подібне, окрім… моєї сім'ї. 

Задкую, Малія намагається схопити за руку та не встигає. Від шоку я не здатна ні на що, а за відчуттями, мов на смерть свою з косою дивлюся. Підхопивши сукню руками кидаюся навтьоки. Мчу повз гостей, краєм ока помічаю обличчя матері й брата, потім ще кілька, позаду крики лунають, мене гукають, але я ігнорую буквально все, що не має стосунку до виходу з цього проклятого маєтку.

Пробігши коридорами опиняюся в холі перед дверима, що ведуть на двір. Штовхаю їх радіючи, що освітлення довкола не настільки яскраве, як у залі, не ріже очі, ще й тіні дарує по закутках. Позаду чутно тупіт ніг, не хочу знати хто наздоганяє, не хочу нічого. Даміан зламав все, що обіцяв. Я мала отримати свободу. Я мала сьогодні стати вільною від прокляття наших тринадцяти родин крутитися у власноствореному пеклі з грошей, влади, болю й крові, але програла маніпулятору, який обвів мене довкола пальця. 

Вибігши на вулицю, під сніг, падаю на коліна. Холод студить гарячу шкіру, але не здатний зупинити сліз, вони рясним водоспадом котяться обличчям випускаючи біль та злість. 

— Сайферт, — громоподібний голос позаду викликає тремор. Озираюся, Даміан виходить за мною, але не один, позаду нього ще один чоловік, проте він не його батько, я взагалі бачу його вперше.

Швидко підводжуся на ноги плутаючись в проклятій сукні, інтуїтивно відчуваю, що це Арес — брат Даміана, отже він бачив всю цю виставу, мабуть, заради нього все й пришвидшили, чи не так? 

Задкую знову, оглядаюся на дерева й гірські вершині, що тонуть в темряві, вони манять обіцяючи захист. 

— Ти обіцяв, — видихаю, пара вилітає з рота хмаринкою миттєво розчиняючись між нами.

Сайлор наближається, рішучий та сердитий чомусь, обличчя хмуре, погляд кидає блискавки, мов я поводжуся неправильно. 

— Ти обіцяв фінал і свободу, — повторюю ледь чутно продовжуючи відступати. 

— А потім сказав, що ніхто тебе не відпустить, — сухо каже він наступаючи.

Кидаю переляканий погляд на Ареса позаду нього не маючи достатньо світла, щоб роздивитися старшого брата Сайлора, а тоді на нього вкотре дивлюся. Він не шкодує про власний вибір, мало того, він тримає у руках спеціальну кайданку на шию кольору платини, яку я буду змушена носити місяць. 

— Ні, — хитаю головою. — Я не буду. Не стану… Я… Ти обіцяв, — плачучи, відчайдушно кидаю.

Чомусь Арес позаду брата зникає, а за крок я впираюся у щось тверде. Оглядаюся, на мене дивляться очі, у яких, здається, колись замерзло саме пекло. Арес обхоплює мої плечі й ставить на коліна, через секунду навпроти встає Даміан й чіпляє на шию символ покори у наших родинах — металевий нашийник. 

— Саме ти була обрана стати моєю нареченою, — повільно промовляє Даміан торкнувшись мого підборіддя. — І ніхто інший, Сайферт.

ТРІШКИ ВІЗУАЛУ