Він стоїть переді мною. Він справжній. 

Він не марево. І не сон, після якого прокидаєшся вся у поту з розбурханим бажанням. Скільки разів я оглядалась, щоб побачити його обличчя, почути його голос, відчути запах. Але час йшов, спогади про нашу ніч потроху розчинялися і настала мить, що я вже не змогла чітко згадати його обличчя. 

І от я дивлюсь на нього. 

Рад змінився і дуже сильно. Його риси обличчя погрубішали, підборіддя вкрите грубою декілька денною щетиною. Волосся довше, ніж було колись, кінчики якого закручуються у різні сторони. Таке враження, наче він сам себе стриже. Очі наче ті ж самі, тільки погляд важкий, трішки нахабний.

Стиль його змінився кардинально — протерті джинси, чорна шкіряна куртка, як у байкера, на шиї грубий срібний ланцюжок. Можна подумати, що він приєднався до якоїсь банди і тепер живе темним життям. Ця думка, якщо чесно, трішки лякає. 

— Ти знаєш про весілля? - мій голос зрадницьки зривається.

Маю відчуття, що говорити з Радом про це якось неправильно. 

— Саме ця новина привела мене до тебе, - відповідає, зухвало усміхнувшись. - Я так розумію, ви не збирались мене запрошувати.

— Раде, ми не знали, де ти і що з тобою, - виправдовуюсь, обійнявши себе руками. - Твій дядько тільки сказав, що все владнав. І щоб ми тебе не шукали.

— А ви й не намагалась.

Відштовхується від дверей і робить крок у мій бік. Я на автоматі відступаю, затамовую подих, відчуваючи тремтіння у тілі. Краще нехай він тримається на відстані. Краще нехай не підходить. 

— Це не справедливо, - шепочу, качаючи головою. – Те, що ти накоїв...це щось страшне. Неможливо застрелити людей і не понести покарання. Тоді вдалось лише завдяки титанічним зусиллям твого дядька. Ми послухали його, нічого не допитувались. Лиш би з тобою все було добре.

— Досить зручно, правда? - хмикає і робить ще крок. - Ви з Миром залишились удвох. Зблизились. Тепер одружуєтесь.

Він все наближається, а я все відступаю, поки не врізаюсь спиною в шафу. Повертаю голову в бік кімнати, думаю втекти туди, але Рад наче здогадується про мої наміри. Скорочує між нами останні сантиметри і притискається стегнами до моїх стегон. Руками спирається на шафу, з обох сторін від мене. 

— Ми з тобою не зустрічались, щоб я берегла тобі вірність усі ці роки, - намагаюсь говорити впевнено. - У нас з тобою була лише одна ніч, після якої тебе забрала поліція.

— Але яка ніч, - тихо зітхає, схиляючись все ближче до моїх губ. Він пахне те так, як колись. Тепер його запах різкий, з ноткою заліза та бензину. - Сашо, я досі відчуваю на язику твій смак, а в голові лунають твої стогони. Я не можу тебе забути і саме тому приїхав. Ти в'їлась у моє серце і вриваєшся у кожен сон. Я хочу, щоб ти була моєї. Мир не заслуговує бути з тобою. 

— Раде, не треба, - вся тремчу, відчуваючи на шкірі його гарячий подих. - Все що сталось між нами — в минулому. Тепер я заручена з Миром. Мені з ним добре. Так буде краще.

Впираюсь руками в його груди, але відсунути його немає сил. Він, мов скеля, непорушний.

— Ти справді його кохаєш? - Запитує вимогливо. - Тільки скажи чесно.

https://booknet.ua/reader/narechena-druga-pd-tiskom-bazhannya-b460288?c=5138652&p=1