Коли більше немає кому написати серед ночі. Коли телефон мовчить, а думки стають голоснішими за будь-яку музику. Коли ти залишаєшся наодинці із собою і раптом розумієш, скільки всього намагався заглушити чужими голосами.

Самотність не завжди означає, що поруч нікого немає. Іноді вона приходить навіть серед натовпу, коли тебе оточують люди, але ніхто по-справжньому не розуміє.

Та з часом приходить усвідомлення: бути наодинці — не те саме, що бути покинутим.

Ти вчишся насолоджуватися власною компанією, перестаєш шукати підтвердження своєї цінності в чужих очах і більше не погоджуєшся на стосунки лише через страх залишитися самому.

Ти починаєш розуміти, що спокій дорожчий за присутність людини, поруч із якою постійно болить.

І тоді самотність поступово перестає бути покаранням. Вона стає простором, у якому ти знову знаходиш себе.

Не бійтеся залишитися наодинці. Бійтеся настільки загубитися в іншій людині, що без неї перестанете впізнавати себе.

Як ви вважаєте, самотність — це можливість краще пізнати себе чи відчуття, від якого хочеться втекти?

— Александр Еверлі