Вона просто хотіла пережити сором після п'ятничного вечора. Він лише збирався повернути їй забуті речі.

Але зламаний кран, затоплена ванна й несподівана чашка кави змінили щось між ними…

— Не дивіться на мене так… Мені й так соромно.

— А якщо я справді саме так на вас і дивлюся?

Мішель ще не знала, що найнебезпечнішими бувають не плітки колег, а почуття, які починають зароджуватися всупереч усім правилам.

Особливо коли йдеться про власного керівника…

Ну що, дорогі читачі, здається, у Мішель і Лева Вадимовича все стає дедалі цікавішим! Тут вам і незручні ситуації, і розмови за кавою, і колеги, яким тільки дай привід для пліток.

Але хто б міг подумати, що один жарт може так боляче зачепити? Особливо коли за ним ховається те, у чому страшно зізнатися навіть самій собі…

Чекайте новий розділ "Службового роману" вже ввечері.

Читайте, залишайте коментарі й не соромтеся ділитися своїми теоріями.

Ваша підтримка надихає мене писати далі!