— Любий, ти повернувся! Я вже встигла засумувати! — говорила Ліза так, наче зовсім не усвідомлювала, що мала б бути мертва. Цікаво, чи її власне відображення в дзеркалі шокує, чи вона просто робить вигляд, що така ж, як усі в цій вітальні?

Освальд присів напроти Лізи і кинув на мене насторожливий погляд. Я лише легенько кивнула у відповідь, намагаючись не видати ані страху, ані зацікавлення.

— Лізо, ти якийсь час була відсутня… ти це розумієш? — обережно промовив Освальд.

— Так, звісно, — відповіла вона, відсьорбнувши остиглий чай. — Тому й повторюю тобі, як сумувала за тобою і хотіла скоріше розповісти, як кохаю тебе. Я так шкодувала, що за весь наш шлюб так і не сказала цього.

Вона затріпотіла віями — цей жест, запозичений з минулого життя, виглядав зараз як химерний танець метелика над безоднею. Я мимохіть вп’ялася поглядом у її руки.

Шкіра та м'ясо під нею більше нагадували хитке желе, але пальці та нігті були бездоганними. Ніяких ознак того, що вона вибиралася з могили. Без сумніву: або її хтось викопав, або її взагалі не ховали в труні.

— Де ти знаходилась, якщо тебе не було вдома зі мною? — делікатно підводив він розмову до теми, що нас найбільше цікавила.

Ліза раптом замислилася. Її погляд засклив і згас, ставши остаточно неживим — власне, яким він і мав бути за природою речей. Але від цієї миттєвої трансформації стало ще моторошніше.

Вирішила не тримати паузу й опублікувати одразу наступний розділ. Що ж все-таки Освальд та Іселла знайшли в труні, ви вже можете дізнатися тут :)

Нагадую, книга «Воскресла, щоб кохати тебе» чекає на ваші враження!

Приємного читання! Діліться своїми здогадками та емоціями в коментарях — мені неймовірно цікаво❣️❣️❣️ дізнатися, що ви думаєте про цей поворот сюжету!