Вчора опублікувала фінальний розділ Королеви мерців і відразу бачу, що оцінки читачів неоднозначні. Хтось ставить 5, хтось вліпив мені одиницю. І я була готова до такої реакції, адже в кінці цієї книги основна романтична лінія (Елларіель і Ксарен) ще не завершилася. Насправді все тільки починається))). Можливо, комусь хотілося, щоб Ксарен раптом забув про всю брехню, Елларіель забила на корону і щоб вони взялися за ручки і дружно пішли у спальню. Та цього не відбулося. 

Ні Елла, ні Ксарен не можуть просто за один вечір стати іншими особистостями, щоб подарувати солодкий романтичний фінал. Камон, Ксарен думає, що Елла його просто використала (частково це так і є), і він ні на секунду більше їй не вірить. Вона ж його обвела навколо пальця, але при цьому примудрилася сама трохи закохатися. Ну прорахувалася дівчина, з ким не буває?

Тепер принаймні вже немає брехні і видно ху із ху. Тож далі вся надія на Ксарена і його обіцянку викрасти Еллу з-під носа її варти. І він це зробить, не сумнівайтеся)))

А ось мої улюблені уривочки з фіналу:

- Перед очима всієї знаті Тайріса я, Елларіель Рейвен, повертаю собі втрачену корону, а моєму королівству - Незалежність!
Тримала срібний вінець у своїх руках лише мить. А тоді повільно опустила його на свою голову. Гарячі імпульси пробігли тілом, як тільки корона торкнулася волосся. Метал, мов живий, плавно обхопив голову. Він ледь відчутно пульсував. 
Я видихнула і підняла очі на приголомшену знать. Потім мовчки підійшла до трону, на якому нещодавно сидів Маркус, і опустилася на нього. Поклала руки на підлокітники. Дала собі трохи часу, щоб насолодитися моментом, а тоді усміхнулася.
- Шановне панство, дозвольте звернутися до вас із важливим оголошенням! Тринадцять років тому ви, за прикладом свого короля, вирізали і вішали орвейнських лордів, герцогів, графів. Зайняли їхні замки, привласнили землі. Що ж, прийшов час повернути те, що вам не належить…

- Ти дещо забула, Елларіель Рейвен. Тепер воно належить тобі.
Я не розуміла, про що він, але не встигла нічого запитати. Лівого зап’ястя торкнувся холодний метал і тихо клацнув. Опустила погляд і завмерла. На руці блиснув золотом шлюбний браслет. 
- Що ти?..
- Ти моя дружина, тож браслет тепер твій. Можеш зняти його прямо зараз і повернути. Це твоє право. І твоє рішення, Елло. 
Я приголомшено переводила погляд з браслета на Ксарена і не могла повірити. О, яка підступність. Яка витончена хитрість. Принц просто дивився на мене і чекав. Шлюбний браслет - це сильний артефакт. І зняти його можна лише тоді, коли не маєш жодних почуттів до свого обранця. Тоді ця магічна річ стає просто прикрасою. Але якщо почуття є… О, тоді браслет ніякими способами не можна буде зняти з руки. 
Глянула Ксарену в очі і криво усміхнулася. 
- А де ж твій браслет? Ти теж маєш його надіти, чи не так? Чи ти боїшся, що не зможеш потім позбутися його?
Ксарен підняв ліву руку й відсунув рукав. На його зап’ясті красувався такий же браслет. 
- Вже на мені, Елло. 
Я торкнулася застібки на своєму браслеті. Тремтячі пальці намагалися посунути її, але вона не ворухнулася й на міліметр.
- Що таке? Не знімається? Яка прикрість… Мій теж ніяк не хоче слухатися. Мабуть, застібка зламалася.   
Коротше, Елла хотіла активувати кровну шлюбну угоду і вона це зробила задля своєї мети. А Ксарен такий: "Ну ок, тепер відповідай за своє рішення, дорогенька"