Усім привіт!

Робота над книгою "Обрана: Коаліція ізгоїв" у самому розпалі. Сьогодні хочу поділитися невеликим спойлером першої, відкриваючої глави. Здавалося б, коли повністю стираєш на порох зручний, до слова вивірений сюжет і створюєш новий каркас із нуля, саме початок має бути найскладнішим. Не в цьому випадку. Вступна глава писалася на одному диханні. Тому самому, яке з'являється з притоком свіжого повітря. Мені стає безумно нудно і душно, коли історія передбачувана. Найцікавіше — це створити для своїх героїв нестерпні, тяжкі умови, які змусять їх вчиняти несподівані, складні та спірні вчинки.

Добре запам'ятала докір на свою адресу: «вам байдуже на своїх героїв». Малося на увазі, що мені байдужі їхні страждання. Але саме повага і любов до героїв, до їхніх глибоких характерів та неоднозначної мотивації змушують мене будувати авторські підступи. Тільки так персонажі можуть розкритися по-справжньому. Якщо я почну підстеляти соломку на шляху до перемоги, це знецінить усі їхні зусилля.

Тому в третій книзі нікуди не зникають, а лише посилюються і зовнішня загроза, і внутрішні суперечності в загоні:

«— Знущаєшся, гостровухий?! — глухо заревів Рагнар, звертаючи на ельфа палаючі люттю вуглинки очей.

Під шкіряним камзолом м'язи налилися міццю. Перевертень ухопив коня під вуздечку, від чого перелякана тварина безуспішно спробувала стати на диби. Монолітний кулак надійно утримував контроль із відчайдушним бажанням дістатися до того, хто був призначений винним у новому нещасті. — Тільки скажи, що не знав про те, що на нас чекає, і я кожне слово вколочу у твою брехливу глотку!

Еріон зневажливо скривився і міцніше перехопив шкіряні ремені, дивлячись на ватажка зверху вниз.

— Як я міг дізнатися? Я приїхав сюди разом із вами. Або це не ти всю дорогу від Бистриці пихтів у круп мого коня, дикий?»

З іншого боку, в таких суворих умовах неможливо вижити без старого доброго чорного гумору:

«— Схоже на світіння гнилушок на болоті, — з готовністю відгукнулася Лікка.

— Дівчинко, піди поїж м'яса, як і належить пристойному перевертню. Твої грибні порівняння починають викликати занепокоєння. І взагалі, я не до тебе звертався, — сварливо відмахнувся від неї книжник. Він вказав посохом на блідо-блакитне світло, що проступало між гранітними блоками тим яскравіше, чим сильніше густішав морок.»

А як у вас, колеги-автори? Чи бувало таке, що ви повністю переписували вже готову арку чи сюжет, бо старий каркас ставав занадто «зручним» і нудним? І чи часто читачі дорікають вам за те, що ви надто суворо обходитеся зі своїми героями? Діліться у коментарях!

Більше закулісся, спойлерів до 3-ї книги та живого спілкування зі мною — у моєму Telegram-щоденнику. Приєднуйтесь, чекаю саме на вас! Telegram: Зодча Тіней