Ви помічали, що найстрашніше не те, що ми бачимо, а те, чого не бачимо? Кроки позаду. Тиша там, де мав би бути звук. Темрява, яка здається густішою, ніж має бути.

Я починаю цикл коротких психологічних історій під назвою «Те, чого немає». У них немає монстрів, крові чи привидів. Є ніч, порожні місця, дрібні дивацтва, які легко не помітити, і страх, що росте повільно, тихо, всередині.

Перша історія вже тут: «Парк». Жінка йде додому темною алеєю й чує, що за нею йдуть. Чоловік не біжить і не наздоганяє, просто тримає ту саму відстань. І що довше вона слухає його кроки, то менше розуміє, де закінчується реальність і починається її власна уява.

Нові історії будуть виходити поступово. Якщо вам хочеться боятися тихо й по-справжньому, залишайтеся.