Перший розділ вже опубліковано. 

Історія "Прости мені моє мовчання" тільки починається, і я запрошую тебе, мій читачу, доєднатися до неї. 

*****

— Це все? — Арсен передивляється папери, не забувши кривити при цьому свої губи. — Мені здається, за двадцять чотири години можна було впоратися краще.

Я беру один з тих клятих олівців, що завжди стоять на його столі. Рівненько, в рядочок, логотипами компанії догори. Ідеально заточені. Їх завжди три. І вони завжди на одному й тому самому місці. В цього педанта на столі весь час порядок. 

Прокручую той олівець між пальців, перехоплюю в кулак і проштрикую ним його долоню. Подумки, звісно. Це мій спосіб заспокоїтись. Інколи я штрикаю його в руку, інколи попід ребра, все залежить від того, в якому положенні зараз знаходимось і куди зручніше поцілити. Одного разу навіть в око. Думаєте, я жорстока? Ви не знаєте всього. 

******

Що вам чекати від цієї історії? Звісно, пристрасть. Трохи гумору, трохи сварок... Але, думаю, з назви зрозуміло, що не все буде так просто...