Граємо в «око за око»? 

Уявіть: перед вами людина, яка приховує більше, ніж розповідає. Ви можете поставити їй лише одне запитання і цього разу вона мусить відповісти чесно.

Що запитаєте?

Пишіть свої варіанти в коментарях, а я подивлюся, чиї запитання виявляться цікавішими за ті, які придумала Нінель для Рустама:)

– Я хочу зіграти з тобою в гру, – сказала я.

Усмішка зникла не відразу. Спершу він звузив очі, потім трохи схилив голову набік, і тільки після цього його обличчя знову стало спокійним.

– Це залежить від її концепції.

– «Око за око».

– Звучить як назва поганого сімейного вечора.

– Для нас це, здається, найприродніший формат відпочинку.

– Пояснюй.

Я випросталася, підтягнула до себе край ковдри й відчула, як у мені повільно повертається знайома впертість. Можливо, я не могла змусити його пояснити, чому він привіз мене сюди, чому втрутився в моє життя й чому дивився на мене так, ніби я була не людиною, а загадкою, яку він вирішив розгадати до ранку. Але я могла принаймні спробувати змусити його відповідати на запитання, які він зазвичай обходив із тією самою легкістю, з якою інші люди обходили калюжу.

– Ми ставимо одне одному запитання по черзі, – сказала я. – Той, кому ставлять запитання, відповідає чесно. Потім ставить своє. І так доти, доки хтось із нас не визнає, що йому набридло.

– Тобто ти хочеш провести допит без протоколу й назвати це грою.

– А ти хочеш удавати, що не зацікавився, бо тоді доведеться визнати, що я можу запропонувати тобі щось цікавіше за власні думки.

– Ти справді вважаєш, що цікавість - це те саме, що згода?

– Ні. Але я вважаю, що ти не відмовишся, якщо побачиш шанс дізнатися про мене щось, чого я не збиралася тобі розповідати.

Він кілька секунд дивився на мене, а потім повільно відсунув крісло й сів навпроти, поклавши одну руку на підлокітник. У його поставі не було нічого, що нагадувало б готовність до гри. Він виглядав так, ніби я щойно запропонувала йому підписати документ, умови якого він уже прочитав, перевірив і подумки виправив на власну користь.

– Добре, – сказав він. – Але я встановлю одне правило.

– Звичайно. Бо навіщо грати, якщо ти не можеш спочатку переписати правила під себе?

– Якщо ти не відповідаєш на запитання, я маю право поставити наступне, не чекаючи своєї черги. Якщо я не відповідаю, ти отримуєш те саме право. Брехня не заборонена, Нінель. Вона просто робить гру безглуздою.