Іноді ми виправдовуємо свої вчинки тим, що не хотіли нікому нашкодити. Ми просто намагалися захистити себе, приховати таємницю, уникнути неприємностей або вчинити так, як вважали за потрібне.

Але наші наміри не завжди визначають наслідки.

Можна не бажати чужої смерті, але стати причиною трагедії. Можна не вважати себе жорстокою людиною, але завдати болю, який уже неможливо виправити.

І тоді виникає питання: де закінчується випадковість і починається відповідальність?

Та зовсім інакше дивишся на це, коли сам стаєш жертвою чужого рішення. Коли знаєш, що тобі не бажали зла, але від цього не стає менш боляче.

Чи має значення щире каяття, якщо вже нічого не можна змінити? І чи змогли б ви пробачити?

Саме такі непрості людські історії лежать в основі мого роману «Там, де гасне світло». Тут зустріч із потойбічним не завжди найстрашніше, що може спіткати людину. Адже іноді значно легше розпізнати чудовисько за його моторошною подобою, ніж побачити його в людині, яка нічим не відрізняється від інших.