Друзі, я досі не можу повірити, що пишу ці слова. Остання крапка в  епілозі, уже поставлена. Історія, що колись розпочалася з перших рядків прологу, пройшла повне коло і завершилася саме там, де й мала — розкриттям найголовнішої таємниці та відновленням справедливості. ??️

Коли я тільки починала писати пролог, Мія була лише пораненим лошам, яке шукало відповіді у батьківському щоденнику й тікало від бездушної корпорації «Егіда». Хто б міг подумати, що в епілозі вона постане як могутня Берегиня Подільського щита, яка не лише приборкає силу коду «Мальва», а й зіткнеться з найважчим випробуванням — зрадою всередині власного дому.

Фінальний детективний поворот із пошуком убивці мавки Квітослави в Гущавині Сліпих Ярів став для мене особливим викликом. Мені хотілося, щоб епілог не просто згладив кути, а тримав у напрузі до останнього абзацу. І коли Радомир нарешті постав у світлі смарагдової магії, а внутрішня гниль була знищена — ліс нарешті зміг дихати вільно.

Ця книга — про коріння. Про те, що справжню силу не можна виростити в лабораторіях корпорацій чи прописати в цифрових кодах. Вона народжується з вірності, єдності та любові до своєї землі. І, звісно, з підтримки тих, хто йде з тобою пліч-о-пліч (тут передаю палкий привіт Яремі та найвірнішому сичу Генрі! ??).

Я неймовірно вдячна кожному з вас, хто пройшов цей шлях від прологу до епілогу разом зі мною. Ваші коментарі, теорії та емоції — це те реліктове ядро, яке надихало мене писати щодня.

? Мені дуже цікаво дізнатися ваші думки:

• Які емоції у вас викликав такий фінал в епілозі?
• Чи здогадувалися ви, хто насправді виявиться вбивцею в лісі?

Історія Мії завершена, але книга залишається жити у ваших серцях. Дякую, що пройшли цей епічний шлях разом зі мною! ?️✨