— Ну привіт, Олександро, - шепочу їй на вухо, зарившись носом у її волосся. Воно пахне неймовірно і я не втримуюсь, глибоко вдихаю. - Давно не бачились.

Вона завмирає у моїх руках. Відчуваю, як її тіло дерев'яніє, лише груди підносяться від важкого дихання. Я ще раз вдихаю її запах, прикриваю очі від насолоди. Як довго я цього чекав і нарешті це сталось. 

— Ходімо всередину, - кажу лагідно і голос мій тепер хриплий від збудження.

Лише торкнувся її, а єство вже завелось. 

Вона натискає на ручку і я відступаю, тягну її за собою, настільки, щоб можна було привідчинити двері. А потім ми ввалюємось у квартиру, занурюючись у темряву. Я не відпускаю її, ногою зачиняю за собою двері, а потім спираюсь на них спиною.

Вона досі в моїх руках, нерухома, напружена, мов струна. Навколо темрява та тиша, чутно лише наше важке дихання. 

І тут вона впускає пакет і він падає на підлогу, розриваючи важку тишу. Щось дзвенить, розбивається, та ніхто на це не звертає уваги.

— Я приберу руку, якщо ти не кричатимеш, - знову зариваюсь носом у її волосся. Знову вдихаю.

Вона легенько киває, і я, як обіцяв, опускаю руку. Долоня пече від її гарячого подиху і я стискаю її у кулак, щоб хоч трішки затримати на собі її тепло.

— Раде, це справді ти? - запитує тремтячим голосом, наче не може повірити в нашу зустріч.

— Не чекала? - хмикаю. 

Хочу бачити її обличчя в цю мить, тому відпускаю її. Саша не втрачає нагоди, відскакує від мене, як ошпарена, і я відчуваю рух неподалік з правого боку, вона вмикає світло. Відступає на декілька кроків, обличчя зашаріле, груди підіймаються від важкого дихання, пасма волосся повисмикувались із зачіски. Очі виблискують, поглядом зацікавлено мене вивчають. 

Я розслаблено схиляю голову, і схрестивши руки на грудях, усміхаюсь. Відверто милуюсь нею. 

— Навіщо так лякати? Взагалі здурів? - раптом обурюється, хмурить тонку світлі брови.

І ця її злість дуже личить їй. В такому стані вона ще чарівніша.

— Не мав впевненість, чи будеш рада мене бачити, - відповідаю спокійно.

— Якщо чесно, я шокована твоєю появою, - зніяковіло відводить погляд, щоки її червоніють ще сильніше. - Ти зник на роки. Я не знала, де ти, і чи взагалі живий. Я вже думала, що ніколи тебе не зустріну.

— Тому ти вирішила вийти заміж за мого колишнього найкращого друга? - не можу втриматись від запитання.

Вона підносить на мене збентежений погляд. Блідне.

https://booknet.ua/reader/narechena-druga-pd-tiskom-bazhannya-b460288?c=5138652&p=1