— Дивись, Якобе, дивись, відьма крадеться лісовими стежками! Дивись, який потворний її ніс у місячному світлі, які клоччя на голові! Дивись, вона женеться за сусідською Гретель! Дивись, Якоб, дивись! А десь за річкою колишуться верхівки ялин – це велетень іде між деревами, струшуючи землю! Дивись…
Шепіт у темряві невеличкого будиночка ставав дедалі тихішим, місячні візерунки на дошках підлоги набували обрисів страшних чудовиськ і монстрів — ось горбоноса відьма й справді біжить за дівчинкою, ось дівчинка в плащі йде поруч із величезним вовком… ось величезна вежа височіє серед руїн замку… Якоб ще довго не засинає, схвильований цими привидами, і дивиться, дивиться, дивиться — як просив його брат — у темряву й сутінки вузької вулички, що видніється у вікні. А по бруківці крокують дванадцять братів, і маленький хлопчик, розміром з палець, стрибає по гілках дерева, і біла змія ковзає по стінах і здається просто місячним променем, а не живою істотою, і Попелюшка поспішає на бал у своїй прекрасній сукні, подарованій фейрі, і з чарівними горішками в руці… А ось і Пані Метелиця кружляє над містечком, огортаючи його казковим білим покривалом, ховаючи місячне світло й усіх його привидів, ось вона визирає білим вовком у віконце, ось посміхається своєю зірково-сніжною посмішкою, ось її очі, подібні до алмазів, видніються серед виру… І шукає, шукає Пані собі помічницю, і хто знає, хто з сусідських дівчаток не прокинеться на ранок, відведений сутінковими дорогами на службу до неї?.. Брат Якоба, Вільгельм, ховається під ковдру, щоб не бачити, хоча б до ранку не бачити всіх цих привидів і страхіть.
Вільгельм заснув, але кашель душить його уві сні, і незабаром Якоб чує гавкучі звуки з кутка, де стоїть ліжко брата… Якоб із тривогою наблизився, погладив Вільгельма по щоці — напади астми ставали дедалі частішими, дедалі серйознішими, і було так страшно втратити брата… Навіть чудовиська Світу З-за Межі, як брати називали той дивний і дивовижний світ, істот якого могли бачити, не лякають так сильно. Дивовижна, неймовірна здатність, чарівне відчуття причетності до казок, які няньки й матусі розповідають дітям перед сном, так моторошно й водночас цікаво стежити за феями та відьмами, за тваринами, що вміють розмовляти, й примарними принцесами, замкненими у своїх вежах в очікуванні принців… Страшні казки, де добро не завжди перемагає зло. Казки — відображення того жорстокого світу, в якому живуть брати.
Старий фоліант професора Савіньї лежав там само, де Вільгельм кинув книгу, — на підвіконні, розгорнутий приблизно посередині. За вікном ще вирувала й вила Метелиця, напад астми у брата минув, і він дихав майже легко й рівно, хмурячи тонкі брови, — мабуть, снилося щось моторошне, можливо, навіть одна з проклятих відьом-людожерок. Якоб взяв книгу й занурився в поезію, спати йому вже не хотілося. І Якоб тієї ночі твердо вирішив, що його шлях пролягатиме до Парижа, до професора Савіньї, щоб допомагати йому в його наукових працях — таких важливих і цікавих.
І хуртовина вночі вщухла, немов рішення Якоба її заспокоїло. Але Якоб із жалем перевів погляд на брата — як же вони будуть в розлуці? Як же він залишить Вільгельма? Адже тому ще треба доучитися… Так і не придумавши, що робити й як сказати братові про своє рішення, Якоб втупився в сутінкову примарну ніч, що живе за своїми чарівними законами, недоступними для людського погляду. І захотілося розповісти про все, що бачать вони з братом, що відчувають, захотілося розповісти людям про маленький народець, змушений жити в страху перед ними, про велетнів і людожерів, про прекрасних дівиць і вірних лицарів, про кохання, яке може перемогти злі чари відьом… про таємничі лісові хатинки й чарівну країну… про прокляття й зле чаклунство. Про все, що з дитинства бачать вони з Вільгельмом. А ще по сусідству з Гріммами живе один заможний аптекар — пан Вільд із дружиною та дітьми, і фрау знає чимало чарівних історій, які розповідала братам. І Вільгельм закоханий у її доньку — Дортхен, і Якоб знає, що для брата вона прекрасніша за всіх зачарованих принцес разом узятих. А економка фрау — Марія Мюллер, здається, знає тисячі казок! І не віриться, що сама вона не бачить, як брати, усіх чарівних істот! Нещодавно Марія розповідала історію про красуню, що спить вічним сном, а потім Якоб і сам зустрів цих привидів на лісовій стежці…
Ніч накинула на спляче містечко своє таємниче покривало мрій, а Якоб ще довго сидів із книжкою й згадував прекрасні казки…