Наша Греця починає потихеньку освоюватися в новому світі. Давайте підглянемо наскільки добре їй це вдається :)

— Сплеску сили? — оторопіло перепитала я у повітря, коли Рел вже пішов.

Все, що відбувалося зараз було надто важко вкласти в голові. Звісно, як людина, яка регулярно займалась духовними практиками, я беззаперечно вірила в те, що ми щось набагато більше за просто тілесну оболонку. І що Всесвіт наш не обмежується лише однією Галактикою. Але ось так, раптово взяти і потрапити в інший світ?

Мозок просто відмовлявся в це вірити, намагаючись знайти якесь раціональне пояснення усій цій ситуації. Але яке? Його, здається, просто не існувало. Магічна академія, ректор-перевертень з ельфійськими вухами, балакучий голуб…

Я вхопилася руками за голову. Бідолашний птах! Я, мабуть, справді його ледь не покалічила! Треба буде обов’язково перепросити, адже вочевидь, він сидів біля мене, чекаючи мого пробудження, і той тиск на животі був не від гумки лосин, а від голубиної тушки.

— Мати Василева, — я похитала головою, намагаючись зібрати думки докупи.

Вдавалося слабко. 

розділ 21

— Вибач, що я тебе налякала, — з щирим каяттям в голосі промовила я.

Голуб якийсь час дивився на мене, ледве визираючи з-за свого піднятого дзьоба. А тоді зовсім по-людськи зітхнув та нарешті прийняв більш розслаблену позу. Зістрибнувши з підвіконня, він подріботів по підлозі в мій бік. Залетів на ліжко та вальяжно розвалився на ньому, заклавши одне крило за голову. Від цієї картини я не могла втримати веселої посмішки. Напівлежачи, він махнув вільним крилом та промовив:

— Не зважай, зі мною все гаразд, — голос його звучав впевнено та поблажливо, від чого брови мої зметнулися ще вище вгору, як і настрій. — Хоча, звісно, ти мене добряче налякала, я думав усі крила собі переламаю.

Останнє він промовив знову додавши в голос буркотливі нотки.
— Але я цілий, тож забули. Я ж, знаєш, тут теж потраплянець, так, — він промовив це як вже бувалий, тож я подумала, що можливо, він тут вже давно і знає набагато більше за мене. 

А це непогана можливість випитати інформацію.

— Справді? — з непідробною цікавістю запитала я. — Чекай, ми ж ще не представлені одне одному. Як тебе звати?

— Мішельтор, — гордо промовив він. — Бойовий голуб.

Мені ледве вдавалося стримувати сміх.

— Що ж, Мішельторе, рада з тобою познайомитися. Я — Греця. Грецинія.

— Та знаю, кокосику, — махнув крилом голуб. — Я був в кабінеті Рела, коли ти бахнулася йому на стіл.

— Кокосику? — зі смішком запитала я , не знаючи, як ставитися до такого звернення.

— Ага, бо знаєш, не всяка… гхм, фігура витримає таке падіння, — дещо ніяковіючи промовив Мішельтор.

Без сюрпризів, звісно, не обійшлося! 

— Якщо я прийму тебе на посаду, ти будеш під моїм захистом та королівською опікою. Дістатися до тебе буде не так то й легко. А щодо дару… Я, звісно не менталіст, — замислено промовив він, — проте можу навчити тебе керувати своїм даром. Це вимагатиме часу та зусиль з твого боку, та цілком можливо. 

— Але? — відчувши, що не все так просто запитала я.

Рел гмикнув та глянув на мене насмішкувато.

— Так як королівську службу безпеки про твою появу я вже повідомив, то тепер, щонайбільше, за тиждень — ти маєш з’явитися на перевірку та проходження відповідних тестів, — додав Рел, спостерігаючи за моєю реакцією. — Звісно, я тобі допоможу усім, що буде в моїх силах, але важливо, щоб і ти старалася. Щодо твого повернення у рідний світ будемо розбиратися по ходу справи. Як я і сказав, поки що в мене немає розуміння, як саме це можна зробити.

— Зрозуміло.

Тобто, за тиждень я маю взяти свій дар під контроль, навчитися ним користуватися та довести королівській службі безпеки, що я не становлю загрози для їхнього світу. І мені це справді необхідно, перш за все для того, аби я в спокійній обстановці могла відшукати спосіб повернення додому. Не те, щоб завдання було геть легким… Але, виконати його цілком можливо.

Я підвелася та підійшла впритул до Рела, простягнувши йому руку для рукостискання.

— Я згодна.

На обличчі його промайнуло легке здивування, змішане з повагою та схваленням. Він простягнув мені у відповідь свою долоню, та легенько потис руку. Я відчула, як зап’ястком пробігся прохолодний вітерець та з подивом зойкнула, побачивши на ньому синьо-фіолетовий напівпрозорий малюнок.

— А щоб тебе! Безодне! — вилаявся Рел, помітивши те саме на свої руці.

А я, переводячи погляд з руки на нього ніяк не могла второпати: а що це, власне, щойно трапилося?

розділ 22

У моєму телеграм-каналі підписники ще вчора будували свої припущення. (Сьогодні, ті, хто читали новий розділ вже отримали відповіді на це питання). А якщо ви ще не читали, можливо, теж хочете повгадувати, що ж це за малюнок такий?