Маю одну книгу, яку написала приблизно два з половиною роки тому.

Вона народилася з мого захоплення українською міфологією. Коли я почала досліджувати деякі історичні події та уявлення про світобудову наших предків, то несподівано для себе виявила, що частина того, що ми звикли сприймати як давні вірування, насправді могла бути сформована значно пізніше. Дещо виявилося фейковим, а деякі образи й уявлення, схоже, сильно змінилися вже в період християнізації.

І в мене виникла ідея написати щось настільки захопливе і цікаве, щоб намалювати у вашій уяві живу картину минулого. Переплести історію та фантазію, але в незвичайному стилі для себе.

Тож мені довелося звести мої уявлення про той час із тим, що я знаходила під час досліджень, і створити з цього власний світ.

І от тут, друзі, був той рідкісний випадок, коли я не стільки писала історію, скільки встигала її записувати.

Вона просто народжувалася в голові сама. Сцени, герої, події. Я лише намагалася не загубити все це, поки воно розгорталося переді мною.

То чому я досі її не публікувала?

Бо боялася, що в такому вигляді вона не зайде читачам.

Я намагалася щось змінити. Переписати. Час від часу поверталася до неї намагаючись зробити зрозумілішою. Підлаштувати під те, що зараз частіше читають.

Не змогла.

Скільки б не поверталася до цієї історії, я досі не хочу змінювати в ній жодного слова.

Тому вирішила зробити інакше. Викладаю тут частину першого розділу.

А ви вже скажіть чесно: якби побачили таку історію на Букнеті, вам захотілося б читати далі? Тільки чесна відповідь, як читача чи автора.

Фрагмент книги:

Багряний промінь засяв на небесах. Та чи ж то були небеса правдиві? Сонцю ж бо сюди дороги немає. Погляд свій зіперла на стелю, звідкіль смоляні каплі крапали та їдкий дим піднімався. А багряний промінь, то не інакше, як вогненні стріли, що їх нечисті пускали по грішних душах. І десь тільки зачинало свій шлях нічне світило, серп-місяць молодик.

— Цікаво ж мені, яке ж то небо нині? І скільки часу на землі промайнуло?

— Агафіє, годі мріяти! Пек дожидає тебе, — гримнув наді мною глос грубий, мов із глибини кам’яної.

Зітхнула я, поправила довгу та сплутану одежу, підхопила поли під руки та рушила стежкою, що звивалася межи ріками кипучої смоли. Смола та, мов гадюки зловісні, обплітала сей рівень пекла.

Йшла я слідом за стражником, вічним охоронцем душ грішних. Крики страждальців ледве чутні були в цій частині пекла, тому й навідувалася сюди найчастіше. Хоч і не було тут нічого ані трохи милого, та в пеклі де ж узятись місцю приємному?

— Агафіє, не місце душі твоїй тут, — гаркав попереду йдучи бісовик-стражник.

— Немає мені місця ані в світі живих Яві, ані в Праві, — мовила я, поглядаючи на ноги, що не зійти зі стежки та не забруднити поли сукні. — Чи ж у добрім гуморі нині Пек?

— Як прийдеш до нього, то одразу стане йому веселіше. Ти ж бо єдина на все нижнє царство будеш йому розрадою, — відповів стрий біс, крегкоча, мов грім у далечині, та ледь несучи свою вагу.

Виглядав він, як справжній старий чорт, та вже так давно на землю не піднімався, що геть утратив колишнє вміння. Час його земних справ давно вивітрився.

Хвіст довгий, масивний, мов гадюка спляча, стелився позад нього, підмітаючи стежку, не роблячи зайвих рухів. А я вже давно зжилася з цим колоритом, переставши помічати всі ті відмінності. Хоч сама була просто людиною, заблудшою душею.

— Пощастило Пеку тебе здибати, Агафіє, — буркнув він, глянувши через плече. — А далі йди сама, немає мені дороги сюди, — сказав, пропустивши мене вперед.

Територія сих пекельних земель межувала з крижаними полями. І як же то було іронічно зі сторони самого Пека: кипуче пекло й холодний, крижаний край вкупі.

— Зачекай, — крикнула я старому чорту, що вже рушив назад. — А суд скінчився, чи ні?

— Поспішай, душенько, може й врятуєш кілька душ, коли Пека норов розтопиш, — буркнув він, не зупиняючись, і, не повернувши голови, пошкандибав далі на свої землі.

— Отже, не скінчився, — пробурмотіла я, насупившись....

П. С. Текст написаний зрозумілою мовою, але стилізованою під застарілу форму. У сюжеті переплітаються події двох світів. Перший це пекло часів слов’янських богів, другий це реальний світ дитинства та правління Данила Галицького.

Історичні події та постаті я звіряла з літописами, а фентезійна частина тісно переплітається з реальними подіями того часу.

Ваша думка, чи варто мені подумати про публікацію цього твору?