Новинка вже публікується))

Влад тільки встиг вийти й зачинити дверцята, а я вже бігла до нього. Він побачив мене, усміхнувся й розвів руки. Я врізалася в нього всім тілом.
— Ого, — Влад засміявся, обіймаючи мене. — А я думав, мене не так зустрінуть.
— Мовчи.
Я обхопила його за шию й сама поцілувала. Влад відповів одразу. Його руки міцніше обійняли мене за талію, а я притиснулася до нього й на кілька секунд взагалі забула, що ми стоїмо посеред двору.
— Люди добрі, — почувся голос Соні за спиною. — Може, ви вдома продовжите? Я вже додому хочу.
Я відірвалася від губ чоловіка й озирнулася. Соня стояла на ґанку із сумкою в руці й дивилася на нас із таким стражданням, ніби чекала не п'ять хвилин, а щонайменше п'ять років.
— Не заздри, — порадила я.
— Я не заздрю. Я хочу в місто.
— Чула? — Влад усміхнувся й легенько вкусив мене за нижню губу. — Нам наказали припинити.
— Тоді припиняй.
— Це ти на мене накинулася.
— І що?
— Нічого. Мені подобається.
Він ще раз швидко поцілував мене, а потім, ні краплі не соромлячись Соні, показово стиснув мою сідницю.
— Влад!
— Що? Я теж скучив.
— Я все ще тут! — обурилася Соня.
Мій чоловік –маніяк