Бувають розділи, на вихід яких чекає навіть сам автор, нетерпляче потираючи ручки в передчутті. І він нарешті прийшов сюди)

Розділ "Мер твого сердечка" у якому нарешті «лід зрушився». Коли герої нарешті відчувають ту дрібненьку, але таку потрібну іскорку, яка стає відправною точкою — від «Він просто друг мого брата» до «Чому мені не хочеться йти звідси?».

Марк усе ще стояв перед Розі, мовчки простягнувши їй чашку теплого чаю.

Цей жест застав Розі зненацька. Вона підвела голову, спершу перевела погляд на чашку, а з чашки — на його обличчя, ніби намагалася зрозуміти, чи все правильно розуміє. Марк просто стояв і чекав.

— Це... мені?

Марк на хвилинку завмер, очі забігали в різні боки.

«Не занадто відкритий цей жест турботи? Раптом вона запідозрить...»

— Я просто вирішив позбутися зайвого чаю... найбільш гуманним способом.

Розі все ще не наважувалася простягнути руки.

— Ну ж бо, руки відвалюються, — поквапив її Марк, доки кмітлива Розі не запустила мисленнєві процеси.

— ...Дякую, — коротко відповіла дівчина й нарешті обережно взяла чашку обома руками. Від неї приємно повіяло теплом, і Розі одразу притягнула її до себе, аби зігрітися її парою.

Марк ще кілька секунд стояв поруч. А тоді простягнув їй одну з виделок.

— По шашличку?

Розі різко підняла на нього здивовані очі.

— Що?

— Я відбив у Руді той призовий шашлик.

— Ти... приніс шашлик мені?

— Ні, — Марк зітхнув. — Я просто вирішив врятувати цей шашлик від Руді. Він о-о-он яке пузо наїв. А ти худа як тріска. Тебе б уже давно в гори здуло, якби не рюкзак.

Зрозумівши, що в діях Марка таки не сховано ніякого підступу, дівчина нарешті розслабилася. Вгледівши, як обличчя Розі пом’якшало, нарешті відчув полегшення й Марк та сів поруч із нею. Адже через таку запеклу гру раніш, погода між ними двома до цього часу була настільки напруженою, що Маркові вже здавалося, ніби він своїм надмірним азартом спалив усі й так крихкі місточки між ними...

Читайте повний розділ тут.

А для атмосфери - пісня:

Bloom — The Paper Kites