Як ваш справи? Написала проду на книгу   «Відьмина служба підтримки 2». Прода опівночі. На вас чекають святі психи, нахабна крадіжка та руда бестія. Заходьте побалакати в книгу. 

— Святі психи…  — я нарешті віднайшла свій голос, намагаючись виплутатися з ковдри, але Алан замотав мене настільки надійно, що я нагадувала гусеницю, яка дуже хоче, але ніяк не може стати метеликом. — Нортоне, хіба ми не домовлялися, що ти перестанеш вриватися до людей через вікно без крайньої необхідності?

— Домовлялися, але у мене й сталася ця “Крайня необхідність”!  — огризнувся Нортон, намагаючись підвестися з підлоги, але під суворим поглядом Алана вирішив, що на рівні плінтуса йому якось безпечніше. — Тому я прийшов сюди!  А ви тут... спите!

— Уяви собі, нормальні істоти о третій ночі сплять! — гаркнув Алан. — І якщо твоя криза не пов'язана з кінцем світу, я особисто викину тебе у вікно. І мені плювати на твій титул чи ранішню тираду Кая про те, що я його долі поправив обличчя. 

Також заходьте до історії  “Есміна. Некромантка для слідчого”. 

Цитата:

— З вами все добре?

— Було б, якби ви не сунули свого красивого носа в мою роботу, — не втрималася, але він все одно не почув моїх слів. Зробивши кілька кроків містер Рейн доторкнувся мого лоба та моментально забрав руку. Жест рятівника виглядав так собі.  До того ж, я все ще злилася на нього за те, що потрапила в цю халепу, тому продовжила буркотіти доки він знову тягнувся до мого тіла. — І що ти там намагаєшся намацати?

— Чорт! Чому вона така крижана?! — пальці потягнулися до шиї, намагаючись знайти пульс, але його не було вже як вісім хвилин. — Чорт! Джері!!! Джері!!!

— Та почекай дві хвилини, зараз оживу, — промовила заспокійливим голосом. — Хто ж знав, що у відділку працюють безсовісні слідчі, які незаконно проникають в чужі кабінети? Потерпи вже якось, зовсім трохи залишилося.

На вузькому лиці щось невловимо змінилося. Чоловік миттю опустив мою голову з подушки, поклав на спину і...став ламати мою грудну клітку, своїми лапами! От гад! Ні, він то може й молодець, що не розгубився, але ж мені потім ходити з болем в кістках і усвідомленням, що мене облапав колега! А я на таке не підписувалась! 

—  Який ще непрямий масаж серця! А ну, лапи свої забрав від моїх ребер! Ти ж проламаєш їх! — кричала йому на вухо, але містер Рейн не чув духів, щоб його. Він систематично натискав на груди, намагаючись мене відкачати.

Якщо вам сумно, заходьте в Телеграм побалакати