Поспішаю поділитися враженнями після прочитання твору Ользамі «Квітка, яку зламали» в рамках безстрокового марафону Тетяни Гищак. 

Це вже другий твір цієї авторки, котрий мені довелось читати. Хочу зазначити, що я бачу прогрес. Твір сильніший за попередній і стиль написання значно краще. До того ж, мені імпонує, що автор не використовує давно знайомі тропи, а відтворює нові ідеї. 

«Квітка, яку зламали» – розповідь про покинуту, зраджену дівчинку, психіка якої не зуміла адаптуватися, а тому розділилилась на частини. Цікавий посил, цікаво відтворено. Читач до останнього може не здогадуватися, в цьому криється загадка. 

Моменти, які сподобались: сцена із маленькою дівчинкою, котра допомагає згадати. Дуже кінематографічно. 

Мені, до речі, дуже подобається тема дисоціативного розладу ідентичності, що правда цей феномен у поп-культурі показаний інакше. Ніяких ком через часті переходи. Одна особистість, сильніша, займає тіло на тривалий час і не пускає «на світло» (так це називалось принаймні у найвідомішого випадка, Біллі Міллігана) інші. Окрім того, всі особистості дійсно мають свої характери, свою манеру письма, свою вимову, акцент, але живуть в одній плоскості. Тобто, Меланія та Єва можуть вчитися, працювати в різних місцях, займати різні посади, але другорядні персонажі – це константа. 

Моя суб'єктивна думка, що Адріан і Пітерсон трошки картонні. Погано прописані діалоги і незрозумілі дії. Чому вони роблять саме так? Чому вони погані в обох «всесвітах»? Чому вони хочуть, щоби Меланія-Єва стали одним? Вони з теж вигадка мозку Вікторії. Спочатку я хотіла собі це пояснити тим, що вони уособлюють чоловіка. Тобто, батька, який покинув Мелатонію та Вікторію. Але ж Фелікс теж чоловік, і він помічник. До того ж, Вікторія сама по собі травмована не батьком, а батьками в цілому. І чому психіка, яка повинна була захищати Вікторію, вигадала дві особистості, котрі знову ж таки ранені, але тільки від батька? Єва ранена і ставленням матері, Пітерсона, Адріана. Вона слабка, тож нащо для захисту Вікторії існування такої особистості? 

Навіть в уяві дії лікарки Глорії непереконливі. Можливо, це можна пояснити тим, що психіка намагається захистити Вікторію-Єву, тому знаходить людину, яка підтримає. Але ж, якщо пацієнт розповість щось подібне, лікар неодмінно подумає про психіатра, а не буде давати перелік правил. 

Хочу похвалити: стиль написання став більш детальним, менш сумбурним. Фінал, можливо, горбистий, але в моїй уяві для жанра трилер якраз те, що потрібно. Додам, що, можливо, описати характери Меланії та Єви варто було через діалоги, дії, а не через інструкцію від автора.

Загальна оцінка: дуже позитивна. Мені дуже імпонує автор і його стиль. Сподіваюсь, що не образила, бо ж я – просто пересічний читач, котрий може не збагнути глибину всіх сенсів, які заклав автор. 

Бажаю наснаги, побільше поціновувачів такої літератури, мирного неба над головою та душевної рівноваги. Розвивайте свій потенціал!