ВДАЙ З СЕБЕ МОЮ ДРУЖИНУ - сьогодні (8.10) - знижка!

Анотація:

Колись вони мріяли прожити разом щасливе життя. Але доля в обличчі її батька змінила все.
Вони зустрілися знову лише через багато років, на весіллі його доньки та її сина. Образа, біль від зради, та більша частина життя вже позаду...
Чи варто боротися за спільне майбутнє? Чи нехай все залишиться як є?
***
"Я дивлюся на цю жінку, яка колись була сенсом мого життя, але своєю зрадою змусила мене стати тим, ким я є сьогодні — власником бізнес-імперії світового рівня.
Діана Тагурова. Моя перша та єдина любов."
***
Як і всі книги циклу можна читати окремо.

зустріч через роки

сильні герої

дарк_роман

Уривок 1:

"Георганов — тварюка!!

Я прийшла до його кабінету, щоб обговорити питання фінансування будівництва онкоцентру, але слова застрягають у горлі, щойно я підіймаю погляд на стіну за його робочим кріслом. Там, поруч із його численними дипломами, сертифікатами та пафосними фотографіями з бізнес-зустрічей, висить важка позолочена рама, а під склом — мої трусики, які вчора Артур забрав із собою як трофей.

Тонке мереживо, яке я так необачно «загубила» під час нашої зустрічі в підсобці його будинку, тепер виглядає як експонат у музеї сучасного мистецтва. На білому тлі, дбайливо розправлене, воно здається чимось середнім між трофеєм мисливця та іконою божевільного.

Після серії взаємних образ та шпильок я опановую себе й переходжу до розв'язання ділових питань.

Коли переговори закінчуються, рішуче йду до стіни, маючи намір негайно зірвати цей «артоб’єкт» і розбити його об голову цього нахаби, але Георганов лише спокійно відкидається на спинку крісла та перекриває мені шлях до стіни. Його губи розтягуються в тій самій фірмовій посмішці, від якої мені хочеться одночасно і прибити його, і… щось зовсім інше.

— Зніми це. Негайно! — вимагаю я.

— А що не так, Діано? — Артур підводить брову, розглядаючи рамку з таким виглядом, ніби там як мінімум оригінал Пікассо. — Це нагадування. Про дуже вдалу стратегічну сесію. Дуже… натхненну. До того ж композиція ідеальна."

Уривок 2

"— Якого біса ти приперлася до мене в суботу й лазиш у моєму ноутбуці? Викликати охорону? — ричу на неї та тільки зараз помічаю, що халат розхлиснувся, демонструючи мої справжні наміри.

Діана блідне, її погляд метається від мого обличчя до нижньої частини тіла.

— Пробач, Артуре… 

— Пробач «Артуре»?! — перепитую я, скорочуючи дистанцію до мінімуму. 

— Пробачте, Артуре Филиповичу… — виправляється вона, ледь дихаючи.

Беру ноутбук у руки та відкриваю журнал. Не дай Боже, вона залізла в мою бухгалтерію! Без Назаренка тоді точно не обійтися.

Хм… Примружуюся, вдивляючись в екран. Вона встигла всього нічого. У списку останніх дій висить відправлення на електронну пошту однієї-єдиної теки.

«Єгор Красильников»."

Уривок 3:

"Поки я роздумую про свою швидку кончину, звучить гонг (і де тільки вони його взяли?!) і супротивники розходяться по кутах. Вигляд в обох ще той, і я напружуюся, щоб зрозуміти, хто з них хто. Швидше за все Єгор — той, що праворуч. В іншого немає шрамів від вогнепала. Їх я помітив у Єгора ще коли він зависав у моєму підвалі. Тобто в прямому сенсі висів на гаку…

От і що мені робити? Тихенько піти, хай самі розбираються? Ну натовчуть один одному пики, поки хтось не впаде. Але, схоже, вони обоє стійкі хлопці…

Ладно. Зрештою, чесно зізнаюся собі — гніву Діани я боюся більше, ніж роз’яреного натовпу. Та й обидва хлопці тепер — моя сім’я. Хочуть з’ясувати, хто крутіший, я їм удома влаштую… бої… але за моїми правилами!

Відкашлююся та рішуче заходжу в імпровізований ринг саме в той момент, коли звучить сигнал до початку нового раунду. Отримую одночасно від обох і люто гаркаю:

— Розійшлися по кутах, шмаркачі!"