Рейнар стояв попереду команди. Поруч із ним — Ліанна. Вона виглядала надто впевненою. Майже щасливою. Але коли її погляд ковзнув трибунами і зупинився на мені, посмішка на її обличчі ледь помітно здригнулася.
Я це відчула. Роздратування. Неприязнь.
Вона не знала, хто ховається під маскою, але чомусь ненавиділа Нічну Троянду майже так само, як колись ненавиділа мене. Цікаво.
Деякі почуття справді неможливо обдурити.
Даміан зупинився поряд.
— Вона вже дивиться.
— Нехай дивиться.
— Я просто попереджаю.
— А я просто чекаю.
Він глянув на мене.
— Чого?
Я поволі усміхнулася.
— Коли вона почне нервуватись.

Читай вже завтра Фурія під маскою. Таємниця крові.