Рецензія на книгу «Тінь, що не зникає» Іванки Сокіл

У рамках книжкового марафону я познайомилася з книгою талановитої письменниці Іванки Сокіл «Тінь, що не зникає».

Книга на Букнет

І от що я вам скажу… ця книга затягнула мене у свою атмосферу. Причому настільки, що в якийсь момент я вже почувалася не читачем, а людиною, яка стоїть поруч із героями. 

Мені  запам'яталися моменти з Романом і Теодорою. Я ніби сама була поруч із ними: допомагала годувати кошенят, а потім ми всі разом стрімголов їхали до річки. І знаєте, це було таке тепле відчуття… наче я повернулася у власне дитинство. ❤️

А описи! Саме вони дозволили мені настільки добре уявити все, що відбувається, ніби перед очима розгорталася картинка. Ти читаєш — і вже бачиш будинок, героїв, навколишній світ.

Ну а Теодора… 

Це точно не просто дівчинка! За допомогою полину вона може викликати каменепад. Хто читав, той зрозуміє, про що я.  І взагалі, з нею краще не жартувати.

Дуже зацікавила мене й історія маєтку. Виявляється, колись він належав Чорториїм, але один із предків примудрився програти його в карти. Через це все довелося розпродати, і маєток зрештою перейшов до Камінських.

А далі починається найцікавіше…

Бо цей будинок — це не просто стіни. Він ніби пам'ятає все, що відбувалося в ньому. І чим більше відкривається минуле, тим сильніше стає моторошно.

Особливо момент, коли ти залишаєшся сама серед цих стін, які нагадують про минуле… і раптом бачиш у вікні відображення рудої жінки.

Ні, дякую.  Я б, мабуть, просто втекла.

Або ще краще — спалила б маєток і втекла! ?

Дуже сподобалися й такі деталі, як троянди замість полину та фіалок, а також витримка Софії. Авторка вміє додати маленькі деталі так, щоб вони залишалися в пам'яті.

Сюжет розгортається у двох часових лініях — минулому й теперішньому. А в минулому ми маємо ще й любовний трикутник: Марта, Роман і Ростислав.

І от тут я зрозуміла, що минуле в цій історії — це зовсім не просто спогади. Воно продовжує жити й впливати на тих, хто прийшов після.

У книзі йдеться про прокляття родини Камінських. Але особисто в мене виникло відчуття, що якась тінь лежить і на родині Чорториїв. Наче з покоління в покоління передається не лише прізвище, а й те, від чого неможливо втекти.

А ще… жінки тут мене часом лякали більше, ніж усе містичне разом узяте. 

Особливо Марта.

Її думки іноді такі, що читаєш — і по шкірі реально пробігають мурашки. Виявляється, найстрашніше може ховатися не в привидах і прокляттях, а в людській голові.

І, звичайно, таємниці…

Болючі, важкі, заховані десь між старими стінами, які вперто не хочуть мовчати.

Після цієї книги я ще довго думала про маєток і його мешканців. Скільки ж усього може приховувати одне місце…

Мені книга дуже сподобалася! ❤️

У ній є атмосфера, загадки, містика, кохання, ревнощі, сімейні таємниці й те саме відчуття, коли хочеться читати далі, бо тобі конче потрібно дізнатися, що ж насправді відбувається.

Дякую авторці за цю історію! ❤️

Якщо ви любите книги, де минуле не відпускає, старі маєтки зберігають страшні таємниці, а за красивою історією ховається щось набагато темніше, раджу звернути увагу на «Тінь, що не зникає».

А я після прочитання можу сказати тільки одне:

якщо в будинку починають з'являтися руді жінки у відображенні — я туди більше не заходжу.