Хочу трохи більше розповісти про мою «Наречену Велеса» — історію, у якій сучасний світ поступово переплітається зі слов'янськими легендами, давніми богами та таємницями, які краще було б не згадувати.

Десять років тому Яромира втекла з Галичі після події, про яку майже нічого не пам'ятає.

У її спогадах залишилися лише уривки: ліс, кам'яне коло, вогонь, чужі голоси й очі незнайомця, яких вона чомусь не може забути.

Тепер вона повертається на весілля найкращої подруги  –  і минуле починає нагадувати про себе.

Спочатку приходять дивні сни. Потім з'являються спогади, яких не повинно існувати. А поруч опиняються двоє чоловіків.

Влас входить у її життя майже природно. Він знайомий із її друзями, легко стає частиною їхнього кола й поступово зближується з Яромирою. Спокійний, небагатослівний, він не нав'язується, але чомусь завжди опиняється поруч саме тоді, коли вона цього потребує.

Радомир — зовсім інший. Теплий, відкритий і прямий. Він знав її батьків ще до того, як Яромира повернулася до Галичі.

Спочатку це здається просто дивним збігом.

Та що більше Яромира намагається розібратися у власному минулому, то важливішим стає Радомир. Адже поступово він залишається чи не єдиною ниточкою, яка ще може пов'язати її з батьками та допомогти зрозуміти, що насправді сталося десять років тому.

І чим ближче Яромира підбирається до правди, тим сильніше відчуває: її повернення не було випадковістю.

За дивними снами, уривками спогадів і незрозумілими знаками ховається щось значно давніше за їхнє знайомство.

Слов'янські легенди, забуті боги, давня ворожнеча, реінкарнація, віщі сни й почуття, яким, можливо, вже сотні років.

І головне питання для Яромири поступово змінюється.

Вже недостатньо зрозуміти, кому з них можна довіряти.

Їй доведеться з'ясувати, ким вона сама була до того, як стала собою.