Вітаю, друзі!

Три нові розділи уже на сайті! 

За традицією: статичні колажі подаю нижче, анімовані уже у моїх reels

– Ну, й гаразд, – махнув рукою він, вмикаючи телевізор.

Белі окинула його поглядом.

– Ти ба…змінив образ?

Сорочка детектива була розстібнутою, а з-під низу визирала чорна футболка. Взуття і костюмні штани він звісно лишив, та це вже бодай якась зміна гардеробу.

Джим знизав плечима:

– Подумав, що сидіти “при параді” у власній вітальні трохи тупо.

– Таки тупо, – кивнула Беліал набираючи в ложку суфле. – Але і розтяганих треників щось не бачу на тобі.

– А ти хочеш, щоб я був у них? – реготнув Джим.

– А ти у нас явний поборник трикотажу?

Беліал реготнула, перевівши погляд на екран.

– Що дивитимемось?

– Гадки не маю. Тут реклама кожні п’ять хвилин. Я тільки-но починаю щось дивитись – клята інтеграція начисто змушує забути, що було у фільмі.

Белі пирхнула.

– Це персональний жарт Диявола.

– Скільки ти живеш на світі?

– Я – третій син Ліліт.

– Отже, достатньо довго, та досі не дослідив власну силу? Сказати, що це сумно – не сказати нічого, – хмикнула вона. – Нащо тобі дається сила, якщо ти користуєшся лише малою її часткою? Ти хоч розумієш, що втратив?

 

– Ти будеш допомагати? – нахмурився він. – Чи лише сидіти і повчати мене?

– Одне іншому не завадить, – Рідлі зітхнула. – Гаразд. Що робили твої суккуби?
 

– Мені начхати на інших, – пирхнув Асмодей.

– Заощадь мені час, будь ласка, – зблиснула різними очима Рідлі. – Мені байдуже до образу, який ти будуєш довкола себе. Я не знаю тебе і не збираюся пізнавати. Лише прагну зрозуміти в чому твоя суть, бо від цього залежить напрямок магії.

– А яка різниця? Я свою магію втратив, зараз у мене чужа.

– Ти не переймаєш сили власника. Магія підлаштовується під найбільш розвинену рису і трансформується. Добудовує її і підсилює. 

– То я зможу знову творити суккубів?

– Суккуби не були твоєю основною силою. Це лише один із її проявів. Може років за сотню ти навчишся творити і їх. Та якщо ти справді емпат, з новою силою будеш небезпечний. Питання не у фаєрболах, якими ти радше нашкодив собі, ніж мені, – покосившись на червону долоню демона, мовила Рідлі. – Непідготований емпат із некерованою силою не читатиме аури, а ламатиме їх. А зламана душа у відносно матеріальному світі – приречена на смерть.

Асмодей знервовано ковтнув.

– І як зрозуміти, чи я емпат?

Вівіка наблизилась до нагробку і, поцілувавши кінчики пальців, приклала їх до імені, вибитого на камені. Джим не міг поворухнутись, навіть коли її рука була у сантиметрі від його плеча. Він не зводив з неї очей тієї миті.

– Вів…– повторив Джим, а тоді повільно притулився щокою до її зап’ястка, її плечі у відповідь злегка здригнулися.

Це все, що він міг. Очі заплющились, слова зникали, лишаючи тільки стишену луну, що відкликалась у голові детектива.

– Не знаю, чи зможу прийти сюди знов, – не опускаючи руки, мовила Вівіка. – Та знай, що я пам’ятатиму тебе. Завжди.

Вона прийшла до нього. Говорила з ним. Від цього серце стискалось від болю, та попри все – виникало і тепло. Вів нагадала йому, ким він є. Ким він має бути. Хотілося триматися за цю думку, та всі його роздуми поволі розвіювались.

Більше він не почув нічого. Ні дощу, ні її кроків. Вівіка залишила цвинтар, а сам Джим більше не відчував себе. Лише всепоглинальну тишу, раптовий спокій, за яким не було більше нічого. І це, як не дивно, геть його не бентежило.

– Тримайся. Благаю, Джиме, тримайся… – вмовляла вона, обіймаючи його. – Ще трохи. Ми майже там…

Сльози Белі крапали вниз, вона міцно охопила детектива руками, активно змахуючи крилами. Відстань скорочувалась, та Торнтон у її руках був абсолютно відстороненим, неначе душа його назавжди випарувалась, перетворившись на тінь себе самої. 

Беліал не знала, чи зможе пережити цю втрату. Вона благала його лишатись тут, благала не зникати. Бо, що як разом з ним, зникне і частинка її?

Ця душа була дорога для неї. Беліал хотіла зберегти її, хотіла, щоб саме ця душа була поруч.

Вона наблизилась, легко провівши пальцями по його щоці. А тоді подалась вперед і поцілувала у чоло. Джим не ворухнувся. Йому ще доведеться відновитися. Часу на це піде чимало.

Беліал замислилась про цей свій рух. Він був майже автоматичним, вона навіть не встигла про це подумати, просто зробила так. Але нащо? Бо мало не втратила його? Бо щаслива, що він тут, у цьому безглуздому домі, у незмінному костюмі і з тією зморшкою між брів, навіть уві сні?

Ні. Все значно легше: бо то був Джим. 

– Ти ж обіцяв, що не прийдеш? – не підводячись, пирхнула Рідлі.

– Передумав.

– Це я помітила.

– Тоді на біса питаєш? – роздратовано спитав Асмодей.

– Намагаюсь домогтися відповіді, що тебе змусило до такого важкого процесу.

– Якого ще процесу?

– Думати.

Він повільно видихнув, бляха яка ж вона тяжка!

– Опік не сходить.

Вона окинула його насмішкуватим поглядом:

– Тобі подорожника урвати? 

– Цього раніше не траплялось.

– У безтолкових мужиків таке буває, – закотила очі Рідлі, повертаючись до клумби. 

– Слухай, не біси мене…

– А, що буде? Нашлеш на мене власний гнів і некеровану силу? Враховуючи стан твоєї руки – єдиним, хто від того постраждає станеш ти сам. Будь так ласкавий, звали з мого саду і гори собі де заманеться.

Демон стиснув зуби.

– Ти хочеш, щоб я просив?

– То це через те, що я…– він опустив очі, відчуваючи жаль. – Вибач, що налякав, гаразд? Та все вже добре, я…знову я. Цього більше не повториться. Обіцяю тобі.

– Як ти не розумієш? – озирнулась вона. – Я мало тебе не втратила.

Її очі набрались сльозами, змусивши Торнтона вклякнути.

– Ти…ти зникав, Джиме. Ще трохи і тебе б уже нічого не врятувало.

– Белі…– він торкнувся її плеча.

Вона одразу ж притулилась до його грудей, гірко плачучи. Детектив застиг, здивовано огорнувши її руками. 

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️