- Що господар каже?  - ступив в хату за Петром лицар.

 - Пропав господар, – селянин освітив смолоскипом кімнату. – І вся сім’я його зникла.

   Всередині недобре похололо, але Ясінський не подав виду.

   В хаті було прибрано: ніякого безладу. На столі - захололі страви: ніби господарі ось-ось збиралися сісти за вечерю. З прядки звисала незібрана нитка, мов би хазяйка вискочила на мить і зараз увійде, взявши руки в боки: що то за незвані гості прийшли без стуку?

   Все так, та не так, як в добрій господі. Не стояв той теплий хатній дух: суміш диму, закваски, що бродила в діжках та духмяного запаху трав, пучками розвішаних по стінах. Інший був запах: ніби стояв лицар посеред закинутого склепу оплетеного павутиною. Де з кожним кроком підймається вгору хмара пороху з тлінних залишків, осідаючи на одязі та волоссі. Сльозить очі, забиває ніс, сухим піском тріщить на зубах…

 - Жодного тобі сліду. Ні крові, ні слідів бійки. Тіко двері зломлені. – стиха мовив Петро.

  Ясінський підійшов до колиски – порожньо. Лише зібгане рядно, лялька-мотанка і малесенький знак з ликом Спасителя на дні.

Черговий розділ книги "Загублена слобода"